Волинянин Богдан Пташник (на фото), який у складі батальйону «Донбас» воював і був важко поранений на Сході розповів про будні та настрої на передовій. Про це пише газета Волинь-Нова.

Богдан — один із небагатьох, а може, і єдиний журналіст, який за власним бажанням пішов на війну не заради професії, а як рядовий боєць. В інтернеті знайшов оголошення про набір у батальйон «Донбас». Вирішив їхати. Через знайомих дістав контакти в Дніпропетровську, куди й прибув потягом.
— Сконтактували з перевізником Валерієм. Через Павлоград разом із побратимом Хорватом поїхали у Донецьку область. Велика Новосілка — це був перший відбитий український райцентр. Поставили свого голову адміністрації, начальника міліції. Бійці батальйону спочатку фактично партизанили. Зброї не вистачало. Мали навіть дрібнокаліберні, мисливські рушниці та масогабаритні макети автоматів, — розповідає Богдан. — За мною першого ж дня закріпили автомат.
— Чим могли, тим боронилися, — кажу.
— Чим могли, тим нападали, — поправляє мене Богдан. — У Великій Новосілці населення підтримувало. Жили на фермі, харчувалися у фермера. Були там і сепаратюги. Кум Януковича неподалік мешкав, то ми його полякали трохи, постріляли. Небідний чоловік, мав своє Межигір’я. Коли вигнали, люди нарешті вільно дихнули.
Пташник згадав багатьох товаришів по зброї. 61-річний Дід був правою рукою знаменитого командира батальйону Семена Семенченка. До його думки дуже прислухалися. Дід відбирав собі в групу підготовлених людей, якщо треба було йти в розвідку чи на якісь акції.
— Семен мав хороший план. Мені дивно: чи генерали до того додуматися не можуть, чи спеціально не роблять. Суть плану така: ми взяли Красноармійську райдержадміністрацію, а чиновники всюди однакові. Поки були сепаратисти, вони нібито на їхньому боці, а щойно голова РДА змінився, усі так само змінили курс. Кілька разів група на чолі з Дідом вечорами виїжджала до Красноармійська. Вони проводили «консультації» з депутатами, щоб ті не голосували за приєднання до ДНР. У результаті, коли приїхали представники ДНР, депутати попросту не прийшли на сесію. Мера немає, тільки якась жінка виконує обов’язки. Вона могла відмовити терористам: «Я б і рада проводити сесію, але немає депутатів», — передає суть плану Семенченка Богдан Пташник.
У такий нехитрий спосіб Красноармійський район залишився поза зоною воєнних дій. Щоправда, пізніше статус–кво закріпили блокпости українських армійців та батальйону «Дніпро». Серед них були й солдати 51-ї бригади з Володимира-Волинського. Їх Богдан впізнав за говіркою.
На ту пору бійці «Донбасу» постійно ходили у розвідку в навколишні міста. І під час сесії, що не відбулася, також вели спостереження біля мерії.
— Пістолетів не було, автомат не візьмеш… Вирішили йти з гранатами. Але куди її сховаєш — вона ж усюди випиратиме. То я клав її в пакет, жмакав його і так носив у руці. Аж рука мокріла. Пізніше купив собі сумочку–барсетку через плече, — нині Богдан вже зі сміхом розповідає про це, хоча насправді хлопці ризикували.
— Дід казав: «Що мені озброєння тих сепаратистів. Подивись на наших хлопців — у них вогонь в очах». Я його поважав, але, думаю, нам би кілька калашів, а не вогонь в очах. Тільки потім зрозумів, що це не так. Навіть якщо підготовка й озброєння у них кращі, то мотивація краща в нас. Як приклад розкажу про айтішніка Рейдера з відділення, яким я командував. Він носив величезні лінзи. Хлопці жартували, мовляв, хоч покажіть йому, де перебуваєте, щоб своїх не постріляв, — так погано бачив. А коли кількох наших хлопців загнали в кафе, той айтішнік з мисливської рушниці вбив як мінімум одного терориста. І сам загинув. Потім його тіло спалили, — пригадує Богдан.
23 травня біля міста Карлівка колона бійців «Донбасу» втрапила у засідку терористичного загону «Восток». «Донбасівці» мали легку стрілецьку зброю, гранати, снайперську гвинтівку. Терористи, а це близько 100 чоловік, крім автоматів — кулемети, гранатомети, три БТРи, кілька снайперських гвинтівок. Але наші перемогли.
— Коли ми виїхали до дамби, помітив, що передній джип обстріляли. Наказав водієві брати вліво, а сам відчинив дверцята і шмаляв з автомата, щоб хлопці повистрибували й розосередилися. Там був кіоск пластиковий. А я лівша, тому став стріляти з лівого боку, бо зручніше. Думаю, де ми заховалися? Це ж пластик, його навиліт прошиє. Треба на куті бути, там міцніше, — розповідає Богдан про бій під Карлівкою. — Вирішив відступити до машини і зорієнтуватися в ситуації. Але раптом почав крутитися на землі й бити руками та ногами. І зупинитися не можу через судоми. Вже потім збагнув, що поранений. Мене Рябий (пізніше він помер у лікарні) відтягнув під джип… Затим поранених повезли до Красноармійська, а звідти до Донецька.


Нині Богдан лікується в Києві. Поруч із ним сім’я, яка його підтримує.
Допоможімо Богданові!
Кошти можна переказати на
рахунок одержувача
(транзитний рахунок) 29244825509100
МФО 305299 ОКПО 14360570
Одержувач: ПАТ КБ ПриватБанк
Призначення платежу:
для поповнення рахунку №5168757258995069
Кому: Пташник Ніні Панасівні.