Не раз волинські військові залишалися напризволяще через те, що їх відкомандирували до складу інших бригад.

Про це стало відомо 18 серпня під час зустрічі Луцького міського голови з військовими, які перебувають на лікуванні, або у відпустці в Луцьку. Пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

51 бригада має воювати в складі 51 бригади і під керівництвом 51 бригади. Так вважає батько одного з військовослужбовців Ярослав Мудрик. Він не раз проїхав дорогами Сходу, турбуючись про свого сина і його побратимів. Чимало волинян розпорошені в складі інших бригад, і згодом вони стають «нічиїми».

«Як було: знову 72 бригада відійшла, а наші хлопці залишилися самі в оточенні. Коли ми дзвонимо в Генштаб, то нам кажуть, а чого вони там? Вони мали відступити разом з 72 бригадою. Коли наші хлопці під командуванням інших бригад – тоді й відбуваються такі речі. Бо розбили їх на 3 батальйонно-тактичні групи. Одна група зайшла в Маріуполь, командир роздав людей і наступного дня він не пам’ятає кого куди послав», - каже він.

Подібне було й у Запоріжжі, коли судили хлопців, яких назвали дезертирами за те, що вони вийшли з оточення через територію Росії. А командир взагалі «відхрестився» від цих бійців.

Зі слів Ярослава Мудрика, ніхто не згадав, коли 400 військових відступали через Росію, волинські бійці теж з боєм вирвалися з оточенням.

Те, що командири аж ніяк не відзначаються часом героїчністю - кажуть самі солдати.

«Я згадую нашого командира бригади. Він йшов перший і останній повертався. А в 72 бригаді ми командира не бачили», - каже Михайло Дацюк.

Подібна ситуація була й тоді, коли волиняни виривалися з оточення.

«Є такий пан Драпатий, який виводив нас з котла. Нині він герой, але були не надто приємні моменти. Тоді вся колона зібралася, вилаштувалася в купу і построїлася в квадрат. Тільки один залп і всіх могли б розстріляти. Його спитали: що робити далі? А він навіть не знав. Або двоє командирів сиділи в броньоваму бункері, який нічим не проб’єш, і піднімали шашку брати Краснодон», - каже танкіст Андрій Мудрик.