Маленький волинянин потребує тривалого лікування та реабілітації. У відділенні дитячої онкології Національного інституту раку він сподівається, що йому допоможуть вижити. Про це пише газета Волинь-нова.

В останній день січня Владика із садочка забирав тато. Звернув увагу, що зазвичай жвавий і рухливий синочок боїться ступити на ліву ніжку, сидить принишклий, як підбите горобеня. Малий скаржився, що болить колінце.
Не стало легше й до ранку, тож Білоуси поїхали у травмпункт обласної дитячої лікарні. Там їх заспокоїли: подумаєш, заболіла ніжка, ні синців, ні подряпин нема. Та батько впросив, щоб зробили рентгензнімок, бо знав свого синочка, який ріс не за віком серйозним і розумним, даремно не капризував.
Лікар виявив у кістці новоутворення. «Зробимо операцію, видалимо, все буде добре» - додав лікар.
Це був перший дуже тривожний день у їхньому щасливому житті. Молоде подружжя мало роботу, дах над головою (проживають разом з бабусею й дідусем у селі Підгайці Луцького району), тішилося синочком, мріяло про донечку.

Операція, начебто, пройшла успішно, порожнину в кістці, що утворилася після видалення кісти, заповнили спеціальним дороговартісним матеріалом, який ніби й прижився. Аби знати точний діагноз, чи справді це доброякісне новоутворення, треба було дочекатися результатів лабораторного дослідження. Тиждень провели у страху. До того ж малий температурив і не спав від болю. У лабораторії, що у дворі Луцької міської лікарні, дали результат аналізу з висновком: фіброзна дисплазія. Тоді вже робили все, щоб Владик швидше одужав, не шкодували ані сил, ані грошей. А він усе шкутильгав, не міг стати на ногу. Повезли хлопчика ще й у Рівне, нарадили знайомі там авторитетного спеціаліста. Він сказав, що кістка деформується, потрібно накласти гіпс, ходити на милицях. Через місяць біль у стопі пройшов, але ніжка стала сильно терпнути, — згадує заплакана жінка, яка за ці місяці збилася з ніг, забувши про токсикоз, інші проблеми вагітних.

У Києві, в Інституті ортопедії й травматології Білоусам сказали, що доведеться зробити ще одну операцію, слід зміцнити кістку пластинами. І ніби поміж іншим порадили ще раз лабораторно перевірити аналіз, зроблений у Луцьку.
Понесли батьки завбачливо взяте з дому скельце, видане їм на руки, у столичну лабораторію. Пробилися з ним до відомого професора. Той за якийсь час вийшов з кабінету дуже стривоженим: «У вашої дитини — остеосаркома»…

СІМ КІЛ ПЕКЛА — А ПРОСВІТКУ НЕМА
- Перше, що вирвалося в мене: «Цього не може бути, можливо, нам дали чуже скельце»… Вернулися до Луцька, побігли знов у лабораторію. Завідувач сам усе перевірив і підтвердив страшний діагноз. Пояснив, що лаборант міг і недодивитися з першого разу. Але це ж - втрачені місяці! - не може заспокоїтися Вікторія, зізнаючись, що довго ще сподівалася на лікарську помилку.
Перш ніж потрапити в Інститут раку, возили Владика до Львова, але й там нічого втішного не почули. Лягли на обстеження в онкогематологічний центр обласного дитячого територіального медичного об'єднання, щоб одержати скерування до столичних спеціалістів. Нарешті зібрали необхідні папери, уже й склали валізу.
А вночі в малого різко піднялася температура, педіатр запідозрила вірусну інфекцію. Через день хлопчик став криком кричати, що болить ніжка. В Інститут раку з ГРВІ не приймали. Батьки божеволіли від почуття безпорадності.
- В обласній дитячій лікарні Владику знов наклали на ніжку гіпс. Але біль був таким сильним, що синочок молив нас: «Зробіть щось. Чого ж мене Бог так не любить? Я ж усе терпів, був слухняним!» Я падала на коліна: «Нехай краще болить мені!» А Владик: «Ти, мамо, такого болю не витримаєш»… - заходиться у плачі Вікторія, і навіть нагадування про те, що в її лоні одночасно з нею страждає й ще ненароджена донечка, не заспокоюють матір.
До Києва її не взяли, бо ось-ось народжувати. Разом із татом Сергієм і Владиком поїхала у Національний інститут раку подруга Вікторії, яка пережила подібне горе. Її синочок Богдан, переміг страшну хворобу, але цьому передували довгі місяці лікування у столиці. То ж жінка взялася допомагати вбитим бідою батькам. 

Хвороба прогресує, життя під загрозою. Лікарі самі визнають, що з діагнозом «остеосаркома» потрібно їхати рятуватися за кордон. Ми зв'язалися з клінікою у Німеччині. Але, за попередніми даними, для лікування там необхідно мати щонайменше 150 тисяч євро. Сума велика, та якщо кожна сім'я дасть хоча б по 20 гривень - то спільно й зберемо кошти, - переконувала пані Ольга, яка взяла на себе роль волонтера.
Два сеанси хіміотерапії, як розповідала Вікторія Білоус, поліпшення стану здоров'я Владика не дали. Дитина потребує постійного знеболення сильнодіючими наркотичними препаратами. Сергій залишив роботу, щоб доглядати в лікарні сина. Каже: «Я не знаю, чи зможу жити, якщо ми не врятуємо Влада». Щоденні болючі процедури, уколи, крапельниці… А малий по–дорослому зітхає: «Хокеїстом мені вже не хочеться бути, і гімнастом теж. Стану кимось іншим, аби тільки видужати»…


Здійснення найбільшої мрії Владика залежить від нас із вами.

Перерахувати гроші на лікування хлопчика можна на такий рахунок: «ПриватБанк», р/р 29244825509100 МФО 305299 ОКПО 14360570, Білоус Вікторія Віталіївна. Призначення платежу: для поповнення на картку 5168757271360937, ІПН 2962301448.n