Мешканці міст, з яких вибили терористів, тепер гадають, що ж страшніше – пережити бомбардування, чи жити серед його наслідків. Про це пишуть Факти.

Однак при цьому більшість власників понівечених війною будинків вважає, що відновленням регіону має займатися лише держава, а самі хоч якось полегшити своє життя потерпілі навіть не збираються. Підірвані мости й дороги, обірвані тролейбусні лінії та зруйновані будинки – так сьогодні виглядають околиці Слов’янська. Комунальні служби поспіхом ремонтують школи. Деякі зсередини вже фарбують, хоча зовні у будівлі ще не вистачає стін. Передмістя Слов’янська селище Семенівка стало справжнім полем бою. Його ледь не зрівняли з землею. Навкруги лишилися будинки без дахів та вікон, посеред селища – скелет клубу. Маленький Олексій кличе журналістів до школи. Там кипить робота. У Семенівці лише у школі активна відбудова - відновлені дах, стіни та вікна. Школу вже фарбують і викладають навкруги плитку. Директор кличе місцевих на добровольчі роботи, щоб швидше завершити благоустрій, але мешканці Семенівки будівельникам з Краматорська допомагати, чомусь, не поспішають. Як виявилося, бо надто скромні – бояться спитати, чи потрібна поміч. А от мешканка Семенівки Лідія Гаврилівна пліткує: на будівельні роботи місцевих не беруть, бо «заробітчани» зі Львова наїхали. У самої Лідії Гаврилівни розтрощили не лише будинок, а й синове СТО. Дах протікає, але родина ремонт не робить принципово - чекає гроші від держави. Взагалі більшість пошкоджених будинків у Семенівці покинуті. Хто підселився до родичів, а хто біженцем відпочиває в Криму та Святогірську. Місцеві бідкаються – через війну нема роботи, тому чекають поки з’явиться. Геннадій Іванісов один з тих, хто до зими готується і відновлює будинок. Каже, й сусідам допоміг би, і на вулиці сміття поприбирав, але семенівська трагедія односельців не об’єднує. - Є такі, хто допомагають, а є... в сім'ї не без виродка, - знизує плечима Геннадій. - Щоб прибрати, потрібна техніка. У нас квартальний не працює. У нього інші турботи. А організаторів поки немає таких.

ВІДЕО МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ

У міській раді Слов'янська прогулюється депутат від Семенівки Сергій. Каже, допоможе постраждалим залюбки, звісно, якщо йому держава допоможе допомогти. А от з власної кишені дати гроші на відновлення практично ніхто з місцевих депутатів просто не готовий. На околицях Лисичанська, що в Луганській області, теж точилися бої. Лисичанці охоче розповідають про знищене майно та чекають, поки держава все компенсує. Однак, для цього деякі навіть не ворухнули й пальцем і лише від журналістів дізналися, що задля компенсації треба спершу хоча б у мерію сходити. Відновлення інфраструктури Донбасу – це, звісно, державний обов’язок. А контролювати державу – це обов'язок громадянина. Лишилося зрозуміти, хто зобов'язаний навчити громаду Донбасу бути активною і захотіти просто допомогти самому собі. Велика донбаська руїна почалася із байдужості, нею і живе. Руслан Тарасов, «Дістало!»