Боєць з Волині дивом вижив у трагедії під Волновахою. Солдатів 51-ї окремої механізованої бригади розстріляли проросійські сепаратисти. Загинуло 18 волинських бійців. Інтерв’ю з військовим опублікувала газета Волинь-нова.

На фото Петро Берчук із Старовижівського району, який вижив у Волноваській трагедії.

Уже пораненого Петра снайпер бив ногами по голові, від чого чоловік знепритомнів. Відтак нападники дозволили допомогти закривавленим потерпілим, а самі покинули територію.

Петру діагностували черепно-мозкову травму, перебите сухожилля та порвані м’язи на руці. Нині він перебуває вдома на реабілітації, після чого знову лікуватиметься у військовому шпиталі, що в Луцьку.

Петре, як гадаєте, чому вам пощастило вижити в тому страшному бою?
- Бог подарував другий шанс. Найбільше допомогло те, що за мене багато молилися і рідні, і незнайомі люди — усіх дружина просила. Юля ще напередодні відчувала тривогу, подавала по церквах записки. Мене вимолили з того пекла. Інакше б не викарабкався.

Що змінилося після пережитого?
- Дратуюся більше, досі сняться погані сни. Разом із тим збагнув, як сильно люблю життя.

Що було найстрашнішим у бою під Волновахою?
- Одна думка — що зараз тебе застрелять.

У чому нині знаходите розраду?
- Чекаємо дитинку — то наша найбільша радість. Аби здоровенькою була. Через місяць у нашій сім’ї – поповнення. Щасливий, бо поруч рідні й друзі.

Яким бачите майбутнє — своє й України?
- Передусім мирним і спокійним.

Хто і коли переможе, на вашу думку?
- Лише Богу відомо. Надіємося, що наші. Знаю, що українська армія не здасться. Хлопці, з якими воював, казали: «Будемо стояти до кінця». Мій односельчанин побув 10 днів у відпустці і назад поїхав на Схід зі словами: «Буду до перемоги».

Звідки черпаєте сили?
- Молюся, як і всі тепер. Як пішов в армію, то почав молитися зранку і ввечері, стоячи на варті. От і тепер став більше звертатися до Господа. Бо без цього нікуди — так тепер зрозумів.

Вважаєте себе патріотом?
- Я православна віруюча людина. Хто там був — то всі патріоти. А найбільше ті, хто віддав життя. Хлопці загинули обороняючись.

Що вам тепер говорять люди в селі?
- Питають про здоров’я, цікавляться, чи погані сни не турбують. Дякують, що захищав Україну. А що мав робити? Як не будемо оборонятися — ворог дійде і до Волині. Наші бійці одне кажуть: «Не віддамо нашу землю».