Міліарну браваду українського президента я, простий волинський інженер із двома вищими освітами, чесно кажучи, розумію:  дістав брехливий, амбіційний Путін, клоуни з ДНР і ЛНР ще й Америка із гаслом «борітеся – поборете!». Ну, як тут не попреш?

«Ми – сила, ми ще доведемо Москві хто в домі господар!»,- переконував власне его Петро Олексійович, а сам у той момент думав: Господи, ну й кашу заварив! Мобілізація, добровольці, словом, все для фронту – все для перемоги!

Можливо гарант й хотів  дослухатися до тих, хто пропонував не гарячкувати та усе вирішити за столом переговорів, але відмовляли, певно, ті, хто був біля нього поряд. Принаймні, складається таке враження станом на 5 вересня поточного року. Ну що, полуда спала, пане президенте? Адже нині Ви закликали припинити вогонь у зоні АТО.  І навіть зрозуміли, що «мир потрібен не лише жителям Донбасу, а й усій Україні». Браво!

А тепер питання: розвалена інфраструктура шахтарського регіону, сотні тисяч біженців, грузи «200» в усіх напрямках, всеохоплюючий песимізм українців - чи вартувало усе це Вашого небажання сказати «стоп» війні раніше? Коли про це просили. Ні, не просили, а кричали та ще й мегафон? Партія розвитку України, приміром, такий фінал передбачала ще у травні. Та сподівалася, що дослухаєтеся, з Вашим-то управлінським досвідом, пане Порошенко?

Зараз багато експертів Ваше «так» миру розцінюють, як дипломатичний прорив  України, а я ось Піровій перемозі  чомусь не тішуся. До речі, кілька днів тому у Луцьку знову ховали 20-річного хлопця. Кажуть, поїхав на Донбас, бо понад усе хотів спокою країні, щоби не лихоманило….