Зазвичай у ЗМІ повідомляють про геройські вчинки бійців добровольчих підрозділів. Регулярні військові підрозділи зазвичай залишаються у тіні, хоча саме вони несуть на собі основний тягар бойових дій на Донбасі. Про це пише Вісник+К.

Про геройський бій командира танку 51-ї ОМБР молодшого сержанта Богдана Макарова з Любомля, достойний гідної оцінки вищого командування, та останній день життя підполковника бригади Василя Спасьонова розповів волонтер з Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич у Фейсбук.

20 липня наші хлопці - 1 танк та 2 БМП, напередодні окопались на окраїні Сєверодонецька. О 4.00 почався обстріл наших позицій із мінометів. Найближчий блокпост сепаратистів знаходився всього за 600 м. Поступила команда вирушати у місто знищувати ворогів. Танкісти пішли в бій першими, розбили повністю блокпост, а бійці на БМП зачищали місто. Так і рухались. Разом з 51-ю бригадою у місті «працювала» Нацгвардія. У результаті наш танк повністю зруйнував 3 ворожі блокпости, що дозволило військовим швидко зайняти місто і навіть дійти до Лисичанська. Перед Лисичанськом є два мости через ріку. Перед одним зайняв позицію комбриг Павло Пивоваренко із групою, а через другий поїхав танк з екіпажем Макарова. Цей міст має довжину біля 150 м і знаходиться перед табличкою «Лисичанськ». І коли танкові до протилежного берега залишалось 50 м, стався сильний вибух закладеної під мостом вибухівки. Проліт моста впав. Танк завис на опорі на висоті 12 м над водою. «Ще ніколи мій танк так миттєво не гальмував! Нас врятував механік-водій солдат Олексій Коляно», - згадує Богдан Макаров. Хлопці боялись, що ззаду теж підірвуть міст, і танк залишиться в одній точці мішенню для розстрілу. Але, дякувати Богу, так не сталось, і наш екіпаж заднім ходом повернувся на суходіл. 

23 липня о 10.00 комбриг 51 ОМБР Пивоваренко віддав наказ командирові 3-го БТГРа Павлові Плужнику увійти у Лисичанськ та зайняти оборону. Як він любить висловлюватись, «поедем на прогулку». У свою чергу комбат Плужник наказав командирові танка Макарову вирушати. Підполковник Василь Спасьонов визвався супроводжувати із десантним розрахунком ще одну БМП, яка вирушала слідом. Разом із БМП також рухались бійці Нацгвардії. У танку, до складу екіпажу якого крім Макарова та механіка Коляно входив навідник-оператор Юрій Боштан, було лише 3 кумулятивні снаряди. «Товаришу полковнику, дозвольте забрати боєприпаси із поломаного іншого танка»,- звернувся до Пивоваренка Макаров. «У тебя есть 10 минут», - відповів комбриг. Богдан із солдатами встигли за цей час перекинути собі ще 12 фугасних та 3 бронебійних снаряди.

Помало почав танк входити у місто, ззаду БМП, Василь Спасьонов із кулеметником Юрієм Гурманським та 30-ма гвардійцями. Дуже швидко БМП пошкодило мінометним обстрілом, механіку-водію поранило обидві руки. Танкісти цього не бачили і пішли вглиб міста. По танкові постійно били гранатомети та міномети. Від пропалювання броні рятував тротил, який танкісти позакладали у зовнішні коробочки ще у Дачному. Богдан каже, що баштою крутили по повному колу і нікого з наших не бачили. Вони навіть подумали, що їх покинули. Але він не втратив самовладання і вирішив прийняти бій. Як потім виявиться, танк відірвався від своїх на 900 м. Найперше в поле зору танкістам потрапив БРДМ в оточенні 5 бородатих дядьків, «чеченів», як сказали хлопці. З цього БРДМа їх «поливали» з кулемета. Відразу зарядили фугасний снаряд і прямим попаданням рознесли на шматки і БРДМ, і тіла ворогів.

По танку постійно били «Мухи» та міномети, намагаючись збити гусеницю, що було би вірною смертю. Уже навіть розбили правий підкрилок. Снайпери стріляли по оптиці, пошкодили механіку триплекса.

Наші танкісти постійно стріляли з кулемета ПКТ та 125 мм гармати. Крупнокаліберний кулемет НСВТ калібру 12,7 мм взагалі не працював. А ПКТ перегрівався і заклинював.

Наші бійці знищили 4 !!! мінометних розрахунки, снайпера, вистрілявши 2 коробки патронів 7,62 мм до ПКТ і 15 снарядів. Всього живої сили противника було знищено до 40 чоловік. Це те, що побачили. Хлопці сказали, що якби працював НСВТ, то поклали би до сотні «сєпарів». А якби зв'язок працював, то взагалі було б шикарно! Це слова танкістів.
«Розібравшись» з усіма, вирішили повертатись. Доїхали до БМП, біля якої лежав поранений комбат Нацгвардії, два вбитих гвардійця та обабіч дороги підполковник Спасьонов, який ховався від пострілів ворожого кулемета. Так як зв'язку не було, командир танка Макаров виліз із люка (ну не може нормальний командир ризикувати бійцями) і побіг до Спасьонова запитати подальших команд.

Тут за 5 м розірвалась міна і поранила у ногу Спасьонова, він перестав її відчувати. А Богдану Макарову два осколки увійшли у спину, і один з них дійшов майже до руки (з бронежилета він потім вийняв ще 3 осколки). Під прикриттям танкового кулемета нацгвардійці відтягнули свого комбата, який швидко помер, і поклали його на автопричіп. Танк пропав із поля зору Богдана, відходячи та гасячи вогневі точки противника.

Макаров з рації Спасьонова зв'язався з командиром роти капітаном Корнієнком, доповів обстановку і сказав, що потрібна підмога. Через трохи Корнієнко відповів: «Комбриг сказав, щоб вибирались самі». Василь Спасьонов аж змінився на обличчі...

Підполковник Спасьонов віддав свій автомат Макарову і почав повзти. Макаров прикривав, стріляючи з АК однією рукою. Так вони проповзли 3-4 двори, виламуючи пройоми у дерв'яних заборах.

Зупинились біля лавочки, де вже були нацгвардійці. Василь Спасьонов сказав: «Давай, Богдан, закурим напоследок... Если выживем, обязательно представлю тебя к награде еще за те разбитые 3 блок-поста в Северодонецке.» І тут вдарила кулеметна черга. Впав Спасьонов (хоч і був у «бронику») та відразу був убитий сержант Нацгвардії. Макаров відразу кинувся до Спасьонова на допомогу, але кулемет не замовкав. Гвардійці вхопили Богдана попід руки і відтягли, сказавши, що сержант вбитий, а за підполковником скоро повернуться.

Продовжував лупити по наших міномет та працювали ворожі снайпери. Пішки відступали до пагорбів, здолали більше 3 км, аж доки Богдан побачив свій танк. Танк горів. Горів і їхав!!! Це загорілось паливо, яке витікло із зовнішніх баків. Хоч Макаров і був поранений, але відразу закликав нацгвардійців дістати усі можливі фляги і почати гасити вогонь. Під вмілим його керівництвом його ж рідний танк загасили!

А підполковника Василя Спасьонова так достеменно і невідомо, хто і коли забрав... Зійшло більше тижня часу, поки знайшли його тіло.