Це просто неймовірна історія про юного волинського командира, який, стікаючи кров'ю, потрапив із пекла у пекло… Але знову вижив! І сам себе врятував, - повідомляє Нововолинськ діловий. 

Розповідає волонтерка Н.Соколова:

— Булік Микола, 22 роки, молодший сержант, командир танка. 51 ОМБР. Йому нічого не треба! Просто почитайте його неймовірну історію.


Іловайський котел, 29 серпня. Потрапили в засідку під обстріл… Разом з ним товариші Дмитрук (уже в луцькому шпиталі), Вишиваний (уже у львівському шпиталі).

Миколу поранено, знепритомнів. Отямився — сам, чорне поле, на обрії село. Подивився на ноги: ліва висить — відкритий перелом, права — розірвана, в ній осколок стирчить, десь 10 на 4 см. Сам витягнув осколок руками… Без ІПП, без бинтів і ліків. Заліпив рани штанями і поповз до села, до людей.

Повз на руках, повз 2 доби без їжі й води. Важке поранення...

За 100 метрів від села побачив тягач і людей. Люди не підійшли, прислали російських солдатів. 5 російських солдатів із 61-ї бригади підійшли до нашого Миколи, дали бинта і, слава Господу, не взяли з собою — безнадійний!!!
А він тим бинтом обмотав руку і виліз на сопку — останній шанс, аби свої побачили...

І побачили! Червоний Хрест 31 серпня збирав по полях поранених, назбирали близько 30 бійців. І наш Микола! Вивезли на "швидких" у польовий шпиталь, звідти вертушками на Дніпропетровськ.

Лише там від ран віддерли штани на третю добу… 1 вересня — борт на Киів, операції, пересадка шкіри, склали ноги… тиждень перев'язок під наркозом. Ще мине 2 тижні у шпиталі. Потім — складна реабілітація...

Зараз поруч — дружина Наталочка, біля його ніг. Мрія Миколи — поцілувати сина Владика (1 рік 7 місяців), якого не бачив 4 місяці...

Те, що Микола живий, — диво!

Просто історія. Простого волинського бійця.