Несподіваний поворот у справі 43 солдатів, які після тривалих обстрілів на Луганщині вимушено відійшли на територію Росії. Прокуратура почала залякувати підслідних. Пише Нововолинськ діловий.

Учора на 11-й годину у військову частину А 2337, що у Володимирі-Волинському, дружно, як по команді, прибули два десятки жінок. На зустріч із представником Генерального штабу, головою ліквідаційної комісії з питань 51-й бригади Валерієм Талалаєм і полковником Сергієм Бондаренком із ОК «Північ».

Ні, жінок не цікавили теперішні пертурбації у бригаді — всі ці показово-наказово-каральні ігрища з її розформуванням. Матері та дружини бійців 51-ї приїхали з Ковеля, Маневицького району, ба навіть із Тернопільщини, аби донести до вищого командування свою тривогу, обурення й біль.

У Раїси Майбороди з села Бунівка Кременецького району (Тернопільська область) син Сергій у полоні в Сніжному. Значився у списку призначених на обмін. Та коли полонених обмінювали, Сергія погнали на примусові роботи. Замість нього пощастило комусь іншому.

— І ось уже 10 днів від Сергія жодної звістки, бодай півхвилинного дзвінка, не знати, що з ним, — бідкається Раїса Федорівна.

Мати цього солдата дуже дякувала волонтерам і центру визволення полонених, який очолює В.Рубан. Але мала чимало гострих запитань до української влади, до керівництва Міноборони та СБУ.

Інших жінок турбувала доля тих бійців, яких влада безпардонно й безжально записала — рукою військового прокурора — у "дезертири". Це ті 43 герої, що мужньо стояли на териконах у Свердловському районі на Луганщині і після 10-денного обстрілу їх із "градів" і мінометів вимушено відійшли на територію РФ.

10 діб вони перебували на лінії вогню без харчів, без води, без боєприпасів, із розбитою технікою...

Після повернення в Україну їх закрили у військовій частині в Запоріжжі. Прокуратура обвинуватила солдатів у порушенні ст. 409, п.3 КК (ухиляння від несення військової служби). На початку серпня в Запоріжжі відбувся суд, який на час слідства обмежив їхні права — на 2 місяці. Прокурор наполягав на триманні у СІЗО, але у суддів вистачило розуму на це не пристати.

Отже, контужені і поранені солдати, зазнавши сильних стресів і моральних потрясінь, чекають на завершення слідства, а потому на суд — і надалі несуть військову службу. У закритому режимі, з обмеженням їхніх прав.

Унаслідок величезного розголосу і протестів громадськості хлопцям дозволили телефонувати додому й отримувати передачі від рідних. Але не так-то просто з волинського села доправити харчі й ліки аж у Запоріжжя...

На думку адвокатів, справа шита білими нитками, доказова база хитка — у суді розсиплеться. Усвідомлює це й прокуратура. Та й громадська думка однозначно на боці підсудних.

"Я боюсь сам принять решение", — прохопився нещодавно прокурор у розмові з активістом. Яке ж рішення він боїться ухвалити? Просте й логічне — закрити кримінальне провадження, та й відпустити хлопців додому. На лікування, на реабілітацію, на перепочинок, врешті-решт! Адже кожному конче потрібна допомога лікарів і психологів, спокій і домашній затишок, аби трохи відійти душею від війни.

Он навіть у луцькому шпиталі оточений увагою і повагою солдат, що приїхав додому у відпустку, наклав на себе руки — не впорався з пережитим. А ці хлопці півроку дому й родини не бачили, та ще й під слідством опинились...

Полковник Володимир Яцків готовий підписати клопотання про негайне переведення підслідних бійців 51-ї з Запоріжжя на Волинь…

Зрештою, всі б чекали на справедливий суд, який мав відбутись ось-ось. Бо 2 місяці від початку серпня — цілком достатній термін, аби прокуратура подала до суду обвинувальний висновок.

Але тут дідько смикнув за язик нашого президента. І гарант конституційних прав бовкнув заявив на прес-конференції отаке:

— Щодо подій під Волновахою… щодо подій біля Червонопартизанська, де здалися в полон військовослужбовці 51-ї бригади, мною було дано доручення розформувати бригаду. На місці постійної дислокації буде сформована нова бригада, нової якості, з інших військовослужбовців, під іншим керівництвом…

Слухняний гвинтик системи, прокурор на льоту вловив цей сигнал і заходився ще глибше закопувати захисників України у бездушних і підлих паперах. Тепер він дуже настирливо пропонує підслідним підписати мирову угоду.

Підписання угоди означає, що вони визнаЮть себе винними і щиросердно розкаюються у скоєному правопорушенні. За це прокуратура пом'якшить свої вимоги у суді — і їх засудять за кримінальною статтею умовно. На рік чи два… Чи, може, навіть гуманно звільнять від "заслуженого" покарання.

Прикиньте, яке єзуїтство. Після цього прокурорсько-суддівського "гуманізму" хлопці зможуть щиросердно розкаятись лише в одному. Що взагалі пішли захищати Україну — добровільно чи за мобілізаційним приписом від військкомату. Що не відмазались і не втекли, а чесно й відважно виконували свій обов'язок у зоні АТО. Того ж таки прокурора в його тепленькому кріслі захищали!

Тепер увага. Якщо вони не підпишуть із прокуратурою мирової, то слідство і суд затягнуться невідь на скільки. Прокурор погрожує продовжити розслідування ще на місяць. Уже й заяву про це до суду підготував. Так розповідали представникові Генштабу матері бійців.

На зустрічі у володимир-волинській військовій частині жінки нічого не домоглися. Генерал-майор Талалай лишень порадив їм подавати скарги на дії прокурора. Я дивилась на цих бідових, змучених нескінченною тривогою жінок і розуміла: Валерій Дмитрович усе каже правильно, але...

За три години ми нарешті вийшли з холоднючого клубу, де відбувалась розмова. Місцеві активісти зі"З'єднання борців за справедливість" (зубаті хлопці, навіть юристом обзавелись) і ми з Василем Нагорним — правозахисником, редактором відділу журналістських розслідувань газети "Волинь" — одностайно порадили жінкам не лише писати, а й діяти:

1. Звернутись до президента, до уповноваженого з прав людини, а також до Генпрокурора.
2. Влаштувати резонансні акції протесту.
3. Провести прес-конференцію, на якій матері, дружини, сестри солдатів доступно пояснять президентові і командуванню АТО через журналістів, хто тут кому дезертир і хто кому зрадник.

Розкажуть, приміром, як хлопці у спеку під зливою "Граду" жадібно злизували з трави росу і пили воду з калюжі, біля якої лежали загиблі товариші...

А ще пролунала думка про голодування. Рідні солдатів ладні вдатись до нього вже зараз — поїхати до Києва, поставити намет під адміністрацією президента й розпочати безстрокову акцію протесту.

Можуть піти на це й їхні сини! У тій-таки військовій частині в Запоріжжі. Оголосити колективне голодування. І хай тоді почухається військовий прокурор і вся прокурорська рать. Бо стовідсотково — не буде громадськість мовчки споглядати знущання з захисників України, яке чинить прокуратура, прикриваючись ім'ям держави.

І да, десь біля прокуратури близенько стоять смітники… Для люстрації.