У листопаді 2014-го відома лучанка Ірина Констанкевич святкуватиме 27-му річницю шлюбу із знаним на Волині адвокатом Миколою Сорокопудом. Вони познайомилися і одружилися у Києві, але вже більше двох десятків років їхня доля пов’язана з Луцьком. Чому Ірина Констанкевич не взяла прізвища Сорокопуд? Яку роль в її долі відіграв… клоун? Ці та інші сімейні таємниці пані Ірина повідала, запросивши до себе додому, де з чоловіком та дітьми мешкають уже шість років. Їхній будинок стоїть на околиці села Боголюби, біля самісінького лісу. Тут затишно і легко дихається.

ДІМ ДЛЯ СЕБЕ, ДІТЕЙ І КНИГ
Про те, що сімейство Ірини Констанкевич живе дружно із сусідами, свідчить спільна хвіртка у паркані… Чимале обійстя родина доглядає самотужки. Воно охайне та зелене. Будинок – крайній на вулиці. Після нього відкривається розкішний краєвид – поле, ліс і село в далечині.
— Коли шукали ділянку для будівництва, цей пейзаж полюбили з першого погляду, – пригадує Микола Олександрович.
У дворі росте кілька величезних ялин. Вони, як виявилося, ― такий собі кордон між селами Боголюби і Тарасове. Біля хати є невеличка грядка. У передпокої разом із господарями мене зустрічає Арчі ― пес італійської породи Кане корсо. Собаку подарували господині цьогоріч на день народження.
Будинок пані Ірини просторий, хоч і не надто великий. В інтер'єрі переважають світлі пастельні кольори в поєднанні з червоним. 15-річна донька Соломія розповідає, що дизайн батьки продумали самі. «Наш будинок – це їхня творчість», – каже дівчина.
— Діти підростали, потребували більше місця. Та й силу–силенну книг, яких щороку ставало більше, потрібно було десь тримати, – пригадує Ірина Мирославівна. – У 2008 році ми наважилися взяти кредит і втілити свою мрію – збудувати власний дім. Будували швидко, щоб встигнути хоча б рік пожити разом із сином Орестом, який на той час уже закінчував школу і планував здобувати вищу освіту далеко від дому.
У спальні господарів ― величезне вікно. Донька пояснює: батьки – романтики, люблять милуватися заходом сонця. Є в будинку і кімната для гостей, які тут бувають часто. А особливе місце – бібліотека, в якій сотні книг. Господиня каже: нарешті літературні цінності отримали гідне місце. Ірина Констанкевич розповідає, що іноді відчуває ностальгію за старим житлом, що на вулиці Потебні у Луцьку. Там минуло її дитинство. Нині в квартирі мешкає чоловікова мама.

СХОЖІ, ЯК БРАТ ІЗ СЕСТРОЮ
Ірина з Миколою познайомилися в студентські роки. Обоє навчалися у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Вона – на філологічному факультеті, він – на юридичному. Але корпуси були розташовані у різних місцях, тож зустрітися не випадало. І все ж доля звела їх на канікулах, у Берліні, де у складі студентського будзагону брали участь у реставрації Музею пошти. Півдня студенти працювали, а далі ходили по музеях і театрах, трішки мандрували Німеччиною.
— Зустрічатися почали через рік після знайомства. Вона, мабуть, нарешті зрозуміла, що немає хлопців кращих, ніж юристи, – жартує Микола Олександрович. – А одружитися запропонував у день її народження. Тоді Ірина закінчувала університет, і я розумів, що після випуску ми ризикуємо втратити одне одного.
У день освідчення Микола приніс коханій букет квітів і купленого у Німеччині клоуна, який сподобався Ірині. З того часу вони колекціонують ці іграшки. Кажуть, таке їхнє сімейне хобі.
— Я приніс колючі троянди, тоді ж не було голландських, – пригадує Микола. – Всі 25 рублів, що мав, віддав за квіти. Як стояли в бабці у відрі – так всі й забрав. Це було в Києві. Ірина мала тоді 23 роки, я ― 25.
Молода сім’я розглядала різні варіанти подальшого життя. Була можливість залишитися у Києві. Як варіант обмірковували переїзд до Сум. Та зупинилися на Луцьку. Вперше Микола тут побував уже в статусі зятя.
— Миколина мама дуже хотіла, щоб єдиний син залишився жити біля неї. Він же родом зі Слобожанщини, з міста Тростянець. Мама спершу плакала, дуже боляче переживала розлуку, – пригадує Ірина Мирославівна і додає, що батьківщина чоловіка для неї по–своєму символічна. – У Тростянці народився Микола Хвильовий. Уявляєте? Це фантастичний збіг! Адже творчість Хвильового – тема моєї дисертації!
Ірина Констанкевич не взяла прізвища чоловіка не тому, що воно їй не подобалося. Просто на момент одруження студентка закінчувала навчання і готувала документи для вступу в аспірантуру, і зміна прізвища могла створити проблеми. Це була перша і головна причина. Друга ― Ірині хотілося зробити приємність своєму батькові, який переймався, що зникне прізвище роду.
А їхні діти носять прізвище тата – Сорокопуд. Ірина Мирославівна зі сміхом пригадує, як Соломія у дитинстві заявляла: «Виросту, вийду заміж і буду Констанкевич!». Утім, різні прізвища не заважають взаєморозумінню, запевняють Ірина і Микола, які, до речі, схожі навіть ззовні. Колись у гуртожитку дівчата, побачивши Ірину з красивим юнаком, просили познайомити їх …із братом.
Щодо ведення господарства і розподілу обов'язків ― вони такі: за продуктами на ринок ходить чоловік, а кухня – територія дружини.
Готує у нас тільки мама, причому робить це напрочуд швидко, смачно, з любов'ю. Ірина може на двадцять чоловік накрити стіл за дві години. Я обожнюю її плов, торти, тірамісу. Шарлотка на сніданок – пальчики оближеш. А як Ірина запікає м'ясо з овочами!

КОМПЛЕКС ВІДМІННИЦІ
До активної громадської діяльності та публічності Ірини Констанкевич близькі люди ставляться із розумінням та підтримують її.
― Вона у нас всюди найкраща. Коли проректором була – студенти мамою називали. Їй усе під силу, ― не приховує гордості за дружину Микола Сорокопуд, знаний у нашому краї адвокат, голова Волинської обласної колегії адвокатів. Сама ж пані Ірина вважає, що секрет її успіху ― в сумлінному ставленні до будь–якої роботи. «Якщо тобі доручили справу, мусиш зробити її найкраще. Мабуть, це у мене комплекс відмінниці», – каже вона.
У Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки Ірина Мирославівна працює з 1987–го. До того рік викладала українську мову й літературу у російськомовній луцькій ЗОШ №5. Згодом трішки вчителювала у 14–й гімназії.
— Ніколи не ставила за мету досягти кар’єрних висот, – запевняє. – Дуже не хотіла бути завідувачем кафедри. До останнього впиралася. Але мене рекомендували, кафедра проголосувала, тож мусила погодитися, хоч і розуміла, що тепер матиму менше часу для себе, для улюблених книг. Наступним випробуванням стала посада проректора. Коли ректор запропонував цей пост, теж вагалася. Розуміла: скажеш «так» ― доведеться тягнути того воза… Але зрештою звикла, навчилася отримувати задоволення від роботи… Так само і з благодійним фондом, у якому вже два роки. Відчуваю, що роблю важливу справу.
Крім того, Ірина Констанкевич встигає ще й займатися наукою. Скоро минає рік її докторантури. За цей час підготувала сім наукових публікацій. Завершує роботу над монографією, над якою працює вже сім років. А тепер, зважившись балотуватися до парламенту, часу на особисте життя взагалі не має. Зізнається, що відчуває це, як ніколи. Через вибори мусила відмовитися від вивчення англійської. «Менше часу стало на спортзал, в який раніше ходила тричі на тиждень», – каже Ірина Мирославівна.

***

Попри всі обов'язки та швидкий темп життя Ірина Мирославівна завжди виглядає ефектно.

— Ніяких особливих секретів немає. Своїй зовнішності приділяю небагато часу. Але, мабуть, кожна жінка буде виглядати гарно, якщо в родині гармонія і на роботі все гаразд, – міркує вона. – Мені пощастило працювати зі студентством. Молоді люди заряджають енергією. Це справді щастя – виходити з дому в гарному настрої, знаючи, що на роботі тебе очікує така молодь. 

На фото: Щасливе подружжя тішиться своєю найбільшою цінністю — дітьми. Оресту — 22, здобув юридичну освіту в Одеській юридичній академії, нині вивчає економіку в магістратурі Східноєвропейського національного університету. Соломії — 15, школярка посилено штудіює іноземні мови, дуже творча й здібна учениця.