Ця історія розпочалася не так давно, приблизно чотири тижні тому в адміністративному центрі Волині - Луцьк. Саме в цей час до міста із самої столиці вирішив приїхати молодий панич - директор інвестиційного банкінгу та представник керівників мережі приватних клінік Роман Олегович Іванюк.
А приїхав наш герой бо дуже вже захотів стати народним депутатом. Перспектива просто шикарна. Тут тобі і статус, і законотворчість, і вплив, і фантастичні капітали. А, як усім відомо, дорога до парламенту веде через вибори. Романа Олеговича осяяло - до Верховної ради його повинні привести лучани!
Роман Іванюк ще змалечку пам'ятає, що у Луцьку живуть дуже добрі люди, які особливо гарно до нього ставилися. Найдобрішими серед них, звичайно, є мама і тато. Тато Романа Іванюка спочатку керував банком нинішнього президента, а потім працював директором великого російського банку. Сам міський голова, татів хороший знайомий, теж колись був банкіром. Він і влаштував Романа Іванюка на його першу роботу... Одним словом, як у пісні «бо один я в тата шикарний син». 

Світське життя у Києві - вечірка з фотосесією на честь елітного алкогольного бренду

Зовсім молодим панич відбув у столицю. Проте там йому доводилося задовольняти забаганки дуже багатих вельмож. Однак це не ще зовсім значить, що він їх зненавидів. Навпаки, він захотів стати таким як вони. А найлегше цього досягти із мандатом Народного депутата в кишені. 

За солодкими спогадами Роман Іванюк мало не запізнився з реєстрацію. На з'їзді Блоку Порошенка його як кандидата не оголошували, проте він певним способом таки був зареєстрований на сайті Центрвиборчкому від президентської політичної сили. Тепер йому нічого не заважало балотуватися, і він поїхав до Луцька щоб там проводити свою виборчу кампанію.

Загалом увесь виборчий похід Іванюка на Луцьк дуже нагадує старий добрий фільм за мотивами п'єси Старицького «За двома зайцями», коли столичний франт Свирид Голохвастов організував собі піар-кампанію з завоювання ніби то серця, а насправді чималого приданого місцевої багатійки Проні Прокопівни.
Роман Олегович Іванюк приїхав на мажоритарний бокруг №22 із чітким завданням- сподобатися електорату. Першим інструментом Свирида Петровича, як і нашого кандидата, був неперевершений зовнішній вигляд, який повинен зачарувати усю жіночу половину виборців, і, якщо пощастить, кілька чоловіків. Портрети Романа Іванюка стали скрізь розклеювати, роздавати, вкидати у поштові скриньки, друкувати в комунальних (!) газетах міста і знову розкидати лучанам у пошту.
Виборчі перегони у Луцьку набувають обертів, наш герой хоче поспіти всюди. Він читає лекції, здає кров, ненароком розкидає англійські слова (нехай знають, що він освічений франт з вершків суспільства, а не абихто), обіцяє, переконує, запевняє, записує ефіри, за ним і перед ним наввипередки поспівають найняті відеооператори й фотографи. Де не встигає сам, за нього на вулицях стоять сотні агітаторів, що не договорює в сюжетах і статтях, за нього дописують журналісти, а піарники усе розкручують виборчу кадриль.
Заради кралі Галі в комедії Старицького Голохвастов закохує у себе заможну Проню. Саме заради її прихильності так намагався заручитися легковажний цирульник статками родини Сірків. Наш персонаж - Роман Іванюк обтанцьовує мешканців Луцька заради депутатського мандату. Бо він може дати неабиякі можливості. Заручившись таким подарунком від лучан як мандат Народного депутата, можна вершити великі справи у Верховній раді, хоча б лобіювати бізнес-інтереси певних олігархічних груп з якими тісно пов"язаний, а ще - поринути у законотворчість: «підсунути» та «просунути» усе, що заважає фантастичним планам розгулятись на широку ногу і при цьому мати депутатську недоторканність. Просто як у казці - роби що заманеться і нічого тобі не буде перешкодою.
Про плани на Галю Голохвастов Проні не розповідає, бо знає, що отримає відкоша. Тоді не бачити йому грошей багатої нареченої як власних вух. Через слово апелюючи у своїх промовах до Президента України Петра Порошенка Роман Іванюк ні словом не згадує про іншого свого шефа - не партійного, а бізнесового. В нашій історії йдеться про генерального директора інвестиційної компанії «Конкорд Капітал»  і кандидатового роботодавця Ігоря Мазепу. Виявляється, що цей великий бос Іванюка теж йде у Верховну Раду, тільки зовсім не від партії Президента. Він є п'ятим номером у списку іделогічних опозиціонерів Президента - партії Сильна Україна Сергія Тігіпка. Не обмовляється наш герой і про мережу приватних клінік, якою вони віднедавна теж керують разом з Мазепою. Бо з промов Іванюка для електорату можна зрозуміти ніби всі його реформи - для народу, а всі обіцяні інвестиції - на користь громади.
Між тим у Луцьку вибори киплять на повну. Кампанія розгортається і в упертому прагненні отримати мандат наш герой напускає на лучан справжній ілюзіон. Місцеві мешканці тільки встигають щелепи підбирати від того, як хвацько Іванюк маніпулює передвиборчими обіцянками, якими обсіває виборців як цукерками весільний кортеж.

У погоні за депутатським щастям кандидат підтягує важку артилерію - столичні піарники виписують для Івана Олеговича найсолідніших політиків, які заради кандидата Іванюка кидають усі державні справи, і, немов на гастролі, один за одним наїжджають у 22-й округ тільки заради того, щоб своєю авторитетною персоною пропіарити молоде «обдарування» перед потенційними виборцями.
16-го жовтня на підтримку мажоритарника у Луцьку дають прес-конференцію відомі воєначальники, командир військової частини № 1141 Національної гвардії України Степан Логуш та полковник Повітряних сил Збройних сил України, командир 204-ої бригади тактичної авіації Юлій Мамчур. Звичайно, місцева преса публікує політичну рекламу про наміри Іванюка передати з підпорядкування Міноборони громаді міста військове містечко, що на вулиці Привокзальній у Луцьку та звести на його місці житловий комплекс. Таки здивували! Бо щоб комбриг і кандидат у нардепи розпоряджались майном Міноборони- такого у Луцьку і правда ще не чули.

У блозі видання ВолиньPost відомий луцький журналіст, редактор газети «Хроніки Любарта» Андрій Лучик резюмує такі обіцянки як звичайне політичне маніпуляторство. Цитуємо:
«Роман Іванюк та Юлій Мамчур мають такі ж повноваження приймати рішення та передавати майно війського містечка, як дядько Василь та сантехнік Микола вмикати опалення у Луцьку. Роман Іванюк – ще навіть не депутат. Ба більше, навіть якби він і був народним депутатом, він би не мав повноважень розпоряджатися землею та майном. Адже це прерогатива Міністерства оборони та органів місцевого самоврядування, на території яких розміщене таке військове майно. Те ж саме стосується і Юлія Мамчура, який має такий же стосунок до розпорядження військовим майном згаданої військової частини, як морська свинка до сільського господарства».
20 жовтня з робочим візитом на Волинь прибуває радник Президента Ольга Богомолець. В рамках відвідин Богомолець разом з губернатором Володимиром Гунчиком відкривають оториноларингологічне відділення обласної лікарні та оглядають довгобуд міського перинатального центру. І тут незрозуміло звідки і з якої радості виринає наш кандидат. Київська гостя раптово міняє риторику і вже розповідає журналістам не про європейську медицину, а ...як депутат-мажоритарник повинен звітуватися перед громадою. Роман Іванюк затято підхоплює і розповідає яким буде майбутній парламент і майбутній кабінет міністрів. Пані Богомолець забула, що Іванюк ще не депутат, а вона перебуває у Луцьку з офіційним візитом, а відтак не може агітувати? Складається враження, що шляхом нехитрих але спритних маніпуляцій виборців знов шиють у дурні.
Варто підкреслити, що на зустрічах з лучанами Роман Іванюк переконує, що не сам він це придумав, а, мовляв, у такий спосіб виконує завдання вищого керівництва країни. Банальний виборчий процес через пресу подають лучанам як намір втілити Президентські ініціативи.
Всюди, де тільки можна, Роман Іванюк говорить про те, які надії покладає на його персону Петро Порошенко. На зустрічах з виборцями Іванюк розповідає, що він уже домовився з Президентом України які саме розроблятиме реформи - пенсійну і медичну. Радійте українські пенсіонери! Бо бувалий фінансист Роман Іванюк влаштує справжнє «поле чудес у країні дурнів», інвестувавши кошти накопичувальних пенсійних фондів у «правильне» русло. Будьте щасливі пацієнти лікарень! Бо вже зовсім скоро отримаєте нову медицину, однак скільки це коштуватиме вам поки ніхто не каже, бо ж нині наш герой не дарма замовчує, що є членом наглядової ради мережі приватних клінік. Кому не до вподоби рожеві перспективи Романа Іванюка, ті, «професійні корупціонери, які хочуть повернути в країну фінансову кризу і розрушити країну.» Їх чекає повернення режиму Януковича і диктатора Піночета. Кого молодий політик «охрестив» Піночетом залишається тільки здогадуватись, як і професійним корупціонером. Бо відверте використання адмінресурсу на виборах і ті підкилимні домовленості з Президентом, якими так жваво нахваляється перед виборцями молодий кандидат і свідчать про ту ж таки професійну корупцію, яка історично закономірно перероджується у диктатуру. Аби не бути голослівними подаємо промову без цензури:

«Нам, блоку Петра Порошенка, державі ,- потрібен кожен штик, нам потрібне кожне місце у парламенті, щоб Україна здобула те, про що ми давно мріяли - єдність, єдність політичних сил, які йдуть не до вектору режиму Януковича - грабувати чим побільше і красти, а до вектору розбудувати країну.
Я є фінансистом, я є фахівцем з інвестицій, тому як професіонал - буду робити те, що я вмію. Я не буду лізти на трибуну та якісь демагогічні гасла оголошувати, та я не буду робити те, чого я не вмію. Я знаю, що мені буде поручено, я отримав на це добро від Петра Олексійовича, що мені буде поручено одна-дві реформи на загальнодержавному рівні, в яких я буду приймати участь як фахівець у першу чергу. Це чи реформа медицини, чи пенсійна реформа там, адже я багато працював з європейськими пенсійними фондами міжнародних систем. Так це буде мій проект як представника громади Луцька. Луцьк - європейське місто ваших інвестицій. Компетенція в інвестиціях і у фінансах у мене є. Я 10 років є фінансистом, закінчив дуже багато проектів, у мене є що показати, тому я не звик працювати зранку до вечора на заробітну плату. Я звик розробляти проекти, закінчувати їх. Саме з цим йду у Верховну раду
Шановні виборці, 26 жовтня є історична дата для України. У нас буде вибір. Вибір буде достатньо простий - чи оберемо ми Україну чи ні. Що ми оберемо? Ми оберемо незаплямований професіоналізм, чи професійну корупцію. Ми оберемо європейські цінності, європейський менталітет життя чи небажання нічого робити. Ми оберемо небажання робити так? Чи ми оберемо нормальний конструктивний підхід який не руйнується та не підвергається сумніву тими демагогами, які бажають Україні не добра. Тому, ви знаєте - у нас є унікальний шанс - об'єднати Президента, парламент та виконавчу владу. Нам не потрібне повторення ситуації 2005 року, коли демократи не могли між собою помиритись, коли парламент не підтримував Президента, а Президент не підтримував Парламент. Не потрібно буде їм сваритись між собою, тому що те що було у 2005-08 році призвело до краху, до кризи 2008 року. Далі прийшов диктатор Янукович. Що після того сталось- ми знаєм. Нам не потрібно щоб ситуація повторилась знову, щоб знову прийшли до влади ті люди, які не можуть між собою помиритись і не можуть створити більшість, у результаті чого знов буде крах і знов буде диктатор, диктатор на зразок Піночета. Так, давайте будемо думати про майбутнє, адже у нас зараз є цей унікальний шанс. Якщо ми його зараз втратимо - України може не бути. Нам потрібно використати цей шанс, адже якщо ми цього не зробимо парламент який не зможе між собою домовитись то пікетувати ми будемо у себе на кухні самих себе. Я звертаюсь до вас, дорогі друзі, давайте прийдемо 26 жовтня та проголосуємо своєю душею як справжні громадяни».


А це - ще один, уже офіційний ораторський шедевр кандидата Івана Романюка у зманюванні виборців:

«У нас є унікальний шанс створити таку ситуацію при якій Президент, Парламент та Уряд будуть єдині у своєму прагненні змінити Україну. Бачення Президента буде ретрансльовано у Парламенті та парламентсько-президенська республіка буде працювати згідно найкращих стандартів - підтримувати курс розвитку держави запропонований Петром Олексійовичем Порошенком.
26 жовтня є надзвичайно простий вибір, вибір Ваш, вибір між професійністю та професійною корумпованістю, вибір між європейськими стандартами мислення та небажання миритись ні з чим новим, вибір між новим прагненням зробити правильні реформи та неконструктивним плюндруванням та неконструктивними розмовами. У Президента є курс! У Президента є бачення як змінити нашу державу, у Президента є бачення тих реформ які потрібно буде імплементувати та які потрібно буде зробити. Ми маємо його підтримати. Я особисто вважаю себе мобілізованим Президента, мобілізованим для того, щоб працювати у команді Президента саме над цими реформами, я є фахівцем який може робити правильні речі. Президент має прекрасне розуміння які люди йому потрібні у команду, для того щоб країна рухалась за тим курсом який йому потрібен. Якби він бачив, що у його команді потрібні додаткові люди, потрібно більше патріотів, які мають досвід захисту Вітчизни, потрібні більше патріотів які мають можливості фінансування, меценатства, він би звичайно обрав цих людей собі у команду. Наразі він вибрав такого професіонала як я. Він вважає що такі люди зараз мають будувати державу, тому я вас закликаю: прийдіть 26 жовтня на свої дільниці та проголосуйте за майбутнє України, підтримайте курс Президента, підтримайте його бачення та підтримайте його вибір». 

Коли підсумувати усю цю браваду, виходить, якщо Роман Іванюк не стане депутатом - не бути тоді Україні! За які особисті заслуги Петро Порошенко «мобілізував» у свою команду такого «професіонала» як Роман Іванюк ми дізнаємось не скоро. Обізнані люди розповідають, що на вибір Президента вплинув голова його адміністрації Борис Ложкін. А йому такого перспективного кандидата «підсунув» Сергій Тігіпко, з подачі свого однокурсника  - нашого міського голови Миколи Романюка, який є давнім другом і екс колегою у банківській сфері Олега Іванюка - тата нашого героя. Так дитя і стало кандидатом у нардепи. Одначе того, що старі татові звязки не додадуть клепки дитині, а навіть навпаки - не врахували. Треба було і на зустрічі з виборцями приходити з татом, аби він вчасно затуляв рота кандидату, щоб той не бовкав зайвого, бо ж «слово не горобець». Зате самого промовця це геть не бентежить. Він собою задоволений і певен що з такими, хоч і примарними, але щедрими обіцянками перед ним не встоїть жодна Проня Прокопівна. А що і коли обіцяв - можна забути одразу, як тільки ощасливить кишеню омріяний депутатський мандат. А тоді вже начувайтесь...

PS: Пригадався бородатий анекдот - як чолов'яга, падаючи з балкону коханки із 9 поверху обіцяв Богу що, якщо виживе, не питиме, не стрибатиме у гречку, не ховатиме від жінки зарплати і багато усякого нездійсненного, а щойно зачепивсь за дерево, так і резюмував - «Чого тільки здуру не наобіцяєш»