Учора, 12 листопада, у 130 кінотеатрах одночасно на 150 екранах вийшла у прокат стрічка «Поводир» авторства наших талановитих земляків — режисера Олеся Саніна та оператора-постановника Сергія Михальчука, яка цьогоріч представлятиме Україну на 87-й церемонії вручення премії «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Пише газета Волинь-нова.
А 7 листопада в кінотеатрі «Прем'єр Сіті» в Луцьку відбувся допрем'єрний показ, який знімальна група присвятила українському режисеру Олегу Сенцову, що перебуває в російському полоні. Навіть понад два десятки незрячих змогли почути тифлопереклад «Поводиря» — окрему звукову доріжку з коментарями візуальних елементів, описом жестів, костюмів, декорацій незрячих, до якого вдалися вперше в історії українського кінематографа.
Історична драма про розстріл радянською владою у 1934 році понад двох сотень кобзарів зворушує кожного, адже розповідає про неї єдиний свідок – юний американець, який волею долі мусив стати поводирем у сліпого музиканта. Трагічні події під час наступу Муравйова на Київ, партизанський рух 1920-х років і спроба його реанімації, колективізація і розправа з прихильниками «радянської українізації» — фільм «Поводир» тримає у сильній психологічній напрузі й змушує гордитися країною та народом, який пережив подібне і зберіг національну ідентичність.
Ці важкі спогади контрастують із надзвичайно красивими краєвидами Києва, Харкова, Новгород-Сіверського, Базальтового кар'єру під Клеванню, Дубна, Львова, Переяслава-Хмельницького, Витачева і несподіваними відеоракурсами найкращого українського кінооператора Сергія Михальчука. Колоритний звуковий супровід – від співу Джамали до автентичних фольклорних творів у виконанні кобзарів. Спеціально для головної ролі у фільмі Станіслав Боклан під керівництвом Володимира Кушпета та Сергія Захарця навчився грати на старосвітській бандурі та співати в кобзарській традиції.
Художником-постановником фільму є народний художник України Сергій Якутович, композитор — учасниця багатьох міжнародних фестивалів сучасної музики Алла Загайкевич. Головні ролі виконали актори Джефф Барелл, Станіслав Боклан, Антон Святослав Грін, співачка Джамала та Олександр Кобзар. В епізодах знялися українські письменники Олександр Ірванець, який, до речі, був одним зі сценаристів картини, та Сергій Жадан, актор Федір Стригун, кобзар Тарас Компаніченко, більш як сто незрячих з усієї України та мандрівні музики київського, харківського і львівського кобзарських цехів. Одна з епізодичних ролей дісталася акторові Волинського облмуздрамтеатру Мирославу Юзефовичу.
Із луцьких незрячих знімалися Орест Кацюба і Петро Шеверда, який, на жаль, не дожив до прем'єри фільму. Пана Ореста неодноразово у стрічці показують великим планом, в епізоді задіяний його син Андрій, який і в житті є поводирем своїх незрячих батьків.
Особливе захоплення у луцьких глядачів викликала зустріч із 11-річним Антоном Святославом Гріном. На роль американця Пітера Шемрока, який став поводирем Андрієм, його відібрали за 10 днів до початку знімань, коли вже через сито конкурсу пройшло близько двох тисяч претендентів. Антон приїхав зі штату Мічиган (США). Він грає на саксофоні, фортепіано, займається спортом, відвідує українську школу і є пластуном. У Луцьку юного актора супроводжували батьки – викладач Артур Грін і відома у світі скрипалька Соломія Сорока, а також бабуся Люба та дідусь Богдан – визначний український художник і син відомого патріарха політичних в’язнів ГУЛАГу Михайла Сороки. Прикметно, що правнук продовжує справу родини – через гру в кіно прославляє Україну у світі.
ЗІ СПОГАДІВ БОГДАНА СОРОКИ ПРО ЗНІМАННЯ АНТОНА ГРІНА
23 вересня 2013 року прилетів Антон. Тоді ж його і постригли. За стрижку ми переживали, не знали, як він буде реагувати, бо волосся мав довге, ззаду спадало на плечі, а спереду майже закривало очі. Ще влітку ми намовляли його підстригтися, але все марно. Дві години тут його стригли, сидів спокійненько, навіть не пікнув. Фризура була стильова, точно тридцяті роки в Америці. Прислали нам його фотографію – цілком інакша людина.
***
У перші дні ми всі переживали, як Антон справиться зі статусом актора. Дзвонив Артур і запитував:
– Антоне, як ти там? Чи маєш якісь проблеми? – Ні, все добре, проблем не маю, – але потім подумав і каже: – Таки є дві проблеми. Перша, що всі говорять російською і я нічого не розумію, а друга, що дуже багато курять.
Любка мусила пояснити, чому Антон не розуміє російської мови. Після цього з ним розмовляли українською.
***
У Харкові, в занедбаному особняку, де залишилися ще рештки гарних меблів, готувалися знімати сцену в англійському торговому представництві. Антон зауважив фортепіано, підійшов до нього і почав грати Баха.
Режисер Санін це побачив і потім використав у фільмі, хоча сценарій цього не передбачав.
***
Олесь Санін розповів про епізод на Рівненщині. Увесь день знімали, як Боклан з Антоном човном перепливають озеро. Холодно, дощ, вітер, всі померзли. У перерві Боклан каже Антонові (артистам прикріплюють мікрофони і все, що вони говорять, чути на основному майданчику):
– Нащо я, дурний, погодився грати кобзаря, краще б зіграв енкаведистського генерала. Сидів би в теплому кабінеті, носив би погони, а то сиджу тут на дощі та мокну. Антон на це, клацаючи зубами від холоду:
– А мені подобається.
***
У грудні було вже дуже тяжко, бо почалися морози і страшенні снігопади, а в останні дні навіть наймали бульдозер, щоб розчищати від снігу дорогу для автомобілів, які їхали до кар’єру, де мали відзняти фінальні сцени фільму. Мороз сягав 15 градусів. Володимир Носков, незрячий репортер, який знімався в ролі одного з кобзарів, писав у газеті «День»: «Костюми наші були дуже благенькі, старі. У мене страшенно мерзли руки. До того ж нас ще обсипали снігом, ми були без шапок і просто вили від холоду».
Антон також з непокритою головою і без рукавиць бігав по снігу. Випадково валянок злетів йому з ноги, та він не зупинився і побіг далі вже босий. Режисери були захоплені його вчинком. Вийшло краще, ніж передбачалося.

ПРЯМА МОВА
ОЛЕСЬ САНІН: «Поводиря» вже демонструють у Польщі та Сполучених Штатах Америки. Плануємо підписати угоди зі світовими прокатниками, а це для українського кіно велика перемога. Ми дуже надіємося, що фільм матиме яскраве життя і збиратиме повні зали».