Волонтерка Волинського центру допомоги бійцям АТО, Ірина Касабуцька, мріє «пити чай на руїнах Кремля» та жити у щасливій, мирній Україні.

Уже пів року студентка історичного факультету СНУ імені Лесі Українки займається волонтерською роботою. З болем пригадує, як її життя змінилося у червні та сміється, розповідаючи про мужніх героїв, називаючи їх «своїми хлопчиками». Пише Lutsk.eu.

Розкажи, чому ти вирішила займатися волонтерською роботою?

У червні загинув мій друг. Тоді я вирішила, що не можу залишатися осторонь. Тепер я допомагаю бійцям і роблю все від мене залежне, щоб вони почувалися потрібними.

Як традиційно розпочинається твій волонтерський день?

Щодня я прокидаюсь і телефоную до своїх хлопчиків, які на передовій. Якщо ніч минула спокійно, всі живі, непоранені, то мій день розпочинається чудово.

Які проблеми виникають у волонтерсті?

Найбільша проблема – це людська байдужість. Люди живуть у паралельному світі. Не всі хочуть і готові допомагати. Психологічно неважко допомагати хлопцям, бо ти розумієш , що йдеш туди, де тобі раді. І стараєшся заглянути до них хоча б на кілька хвилин. У мене в кожній палаті навіть є своє ліжко. (Сміється)

Окрім того, що ти волонтеруєш у Луцькому госпіталі, ти ще й неодноразово їдеш на Схід, щоб відвезти все необхідне бійцям на передову. Що в цих поїздках тобі найбільше запам`яталося?

Пригадую, як одного разу ми привезли хлопцям дитячі малюнки. Вони читали їх і плакали. Казали, що саме тому вони за нас воюють. Найчастіше ми намагаємось з ними не говорити про війну. Їх більше цікавить життя тут.

Чого зараз найбільше потребують бійці на Сході?

Теплий одяг , термобілизну, куртки, взуття. Скоро ж зима. Ще одна зима, де замість салютів будуть гриміти постріли та вибухи.

Ти навчаєшся на 2-му курсі історичного факультету СНУ імені Лесі Українки і паралельно волонтеруєш. Встигаєш?

Звичайно. Волонтерство, яке я люблю, і навчання взаємодоповнюючі в моєму житті.

Якою ти мрієш бачити Україну, своє місто?

Мрію бачити країну неграбованою. Мрію, щоб політики зрозуміли простих людей. Щоб українці не забували наших героїв – героїв Небесної сотні, героїв, які віддали і віддають своє життя за нас на Сході. Бо вони назавжди залишаться в моєму серці..... Герої не вмирають..Слава Україні!
І як сказав один із моїх хлопчиків, скоро будемо пити чай на руїнах Кремля.