На неоголошену війну на сході України, відстоювати територіальну цілісність держави із Четвертні пішло 15 чоловік. Село це на Волині називають “молочною столицею”, бо місцеві господарі утримують вдома чимало корів і здають молоко від них державі тоннами. Пише журналістка газети День Наталія Малімон.

Сільський голова Степанія Підвальна каже, що допомагають українській армії люди охоче. Кільком мобілізованим за людські пожертви та кошти меценатів придбали бронежилети, поповнюють мобільні телефони, аби могли зайвий раз потелефонувати додому, а коли збирали продукти для військових, то тільки трилітрових банок із салом принесли понад сто!

Після Іловайська, де підступно були розстріляні наші солдати, а багатьом потрібна була медична допомога, у Четвертні та Криничному (це два села сільради) вирішили провести акцію “Поділися кров'ю із солдатом”. Бо і двоє земляків заліковували рани у Луцькому військовому госпіталі. Вийшли на обласний Центр переливання крові. Охочих підтримати поранених солдатиків виявилося так багато, що спеціалісти із Центру приїхали у Четвертню. Здати свою кров зголосилося понад 60 чоловік, не тільки із Четвертні чи Криничного, а й сусідніх Годомич, які не належать до цієї сільради. Когось через вік чи малу вагу “забракували”, але кров 49 чоловік таки прислужилася пораненим.

Степанія Підвальна, яку громада обирає сільським головою вже не перший раз, каже, що ця спільна справа дуже згуртувала людей. Земляки, доки хлопці воюють, піклуються про їхні родини. Багатьом родинам мобілізованих уже завезли на зиму дрова, кільком чоловікам виділили для забудови земельні ділянки. Одній родині, де двоє малолітніх діток, а тато – на фронті, народною толокою зібрали картоплю. У селі з сумом пережили драму в сім'ї одного мобілізованого. У ній чекали на третю дитину. Дружина солдата активно допомагала сільраді в усіх акціях на підтримку української армії, адже там був і її чоловік, і інші земляки. Але ж і переживала стреси, не знаючи, чи не отримає раптом похоронку... Тож новонароджена дитина прожила тільки тиждень... Сьогодні усі в нас хочуть миру, роздумує Степанія Підвальна, і громадою треба робити все, аби військовим нашим було легше і спокійніше за рідну домівку.