Заготівельники вважають цінову ситуацію на ринку молока оптимальною, а селяни — критичною. Пише газета Волинь-Нова.

На Волині одна з головних галузей сільського господарства — молочне скотарство. Йдеться не лише про робочі місця та податки, а й про валютні надходження.
— Протягом кількох років молочна продукція залишається головною складовою експорту волинських підприємств АПК. Торік її експортували на 54 млн доларів США, що на 18 відсотків більше, ніж у 2012-му, — повідомив директор департаменту агропромислового розвитку Юрій Горбенко.
Але галузь має чимало проблем. Поголів’я корів постійно скорочується, обсяги виробництва молока — також.
— На Волині дуже мало якісної продукції класу «екстра», а загалом кількість сировини зменшується. Тому через кілька років попит на неї зросте. Тенденцію зупинити не можна, бо молодь не хоче утримувати корів, а старше покоління відходить. Отож треба організовувати молочні ферми. Європа поки не пускає наше молоко до себе, але наразі нам туди йти і не потрібно. Найперше маємо забезпечити власного споживача. Рік тому ми вирішили на своєму підприємстві розвивати молочну галузь. За рік реконструювали ферму. Це обійшлося в 5 мільйонів гривень. Окупність проекту в наших умовах — 5—7 років, — розповів власник господарства імені Лесі Українки Ковельського району Іван Смітюх.
Справді, це підприємство увірвалося до переліку найкращих молочарських господарств. У доїльному залі на 14 корів встановлено сучасне італійське обладнання. Так звана установка інтелектуального доїння прораховує, з якою швидкістю корова віддає молоко, і підлаштовує інтенсивність доїння. Мотор розганяється поступово, щоб не розбивати жирові кульки у сировині. Бо жир, що виходить із них, доступніший для мікробів. Зараз у господарстві 267 корів, а заплановано поголів’я збільшити до 600 голів. Проте власник вважає, що треба вкласти ще принаймні 10 мільйонів гривень, щоб ферма відповідала сучасним вимогам. Якщо цьогоріч надоять 4,5 тисячі кілограмів молока від корови, то за три роки планують вийти на 8 тисяч. Звісно, це не може не радувати.
Проте одне чи кілька підприємств не зроблять погоди. Бо наразі поява нових молочних підприємств — радше результат наполегливості окремих господарників, аніж системної роботи влади щодо інвестиційної привабливості молочної галузі. Бо попри солодкі слова, відносини між переробниками та виробниками молока не райдужні. Одне з головних питань — закупівельні ціни. Переробники переконані, що нині вони цілком оптимальні.
— Головним завданням є пошук ринків збуту і підвищення купівельної спроможності населення. Не думаю, що молоко на Волині найгірше. Нині Рожищенський сирзавод платить за нього великотоварним підприємствам 4,5 гривні за кілограм, одноосібникам – 2,7—2,9 гривні за кілограм. З великотоварними розраховується щотижня, з особистими селянськими господарствами — кожних два тижні. Але якщо не буде здорової конкуренції і ціни, то виробники збуватимуть корів, — повідомив на нещодавньому семінарі Юрій Горбенко.
— Тільки 40 відсотків молока від великотоварних підприємств, яке надходить на Рожищенський сирзавод, — волинське. Решту довозимо з інших областей. Сподіваюся, що це тимчасове явище. Влітку за добу переробляли понад 200 тонн сировини. Якщо говорити про якість, то хочеться, щоб вона була краща. Ціна, яку платимо за молоко, не може бути нижчою за ринкову. Вона залежатиме від реалізації продукції, — розповіла представник ТОВ «Терра фуд» Лілія Литвинчук.
Представник Шацького маслозаводу Михайло Поліщук також не дав чіткої відповіді щодо закупівельних цін. Мовляв, рентабельність масла не настільки висока, як сиру.
— Наша ціна така, як на ринку. Платити можна стільки, скільки він дозволяє. Обіцяти крупнотоварним сільгосппідприємствам 4,5, а населенню — 3 гривні не буду, бо стільки дати не можемо. Нині 4,2—4,3 гривні — це нормальна для великих господарств ціна, — переконаний генеральний менеджер із закупівлі сировини по Волинській області ВАТ «Дубномолоко» Федір Подворнюк.
Проте самі селяни мають з цього приводу іншу думку.
— З вересня почали розраховуватися по 2,3 гривні. До того давали 2,2. Свого часу, коли Ігор Єремеєв проводив передвиборчу агітацію, то обіцяв, що з 1 жовтня ціна на молоко буде не менше 3 гривень за кілограм. А потім, коли заплатили 2,3 гривні і люди почали звертатися до їхніх так званих десятників, ті відповіли, що нічого не знають. А от з нового сезону молока ще поменшає, бо я й сам думаю, чи не збувати свою худобу, — розповів житель села Четвертня Маневицького району Олександр Маховець.
Про закупівельні ціни ми дізнавалися ще в кількох сільрадах. Здебільшого за кілограм молока дають 2,3 гривні. Буває й більше. Приміром, у Чорнижі Маневицького району — по 3 гривні. Проте там сировину заготовляє, крім волинських переробників, ще й «Білогір’я молокопродукт» із Хмельниччини.
Не задоволені ситуацією й великотоварні виробники.
— У Центральній Україні, зокрема в Кременчуці, тепер беруть уже по 4,8 гривні. А в нас чомусь завжди менше. За рівнем закупівельних цін на молоко Волинь завжди пасе задніх, — каже керівник ТзОВ «Лище» Луцького району Святослав Карбовський.
Про проблему неврегульованості молочного ринку ми вже неодноразово писали. Частково це є причиною низьких закупівельних цін. Годі прослідкувати, де і хто заготовляє сировину. Буває, що покладатися на слова переробників не можна, бо часто селяни не отримують обіцяних грошей. Влада ж насамперед мусить визнати — не все добре і гладко в цьому секторі аграрної галузі. А не визнавши проблему, вирішити її буде важко.
— Треба працювати так, щоб люди купували саме наші молочні продукти. Я хотів би, щоб на Волині сільгоспвиробники кооперувалися, як у Красноставі (Польща), де виробник має свою частку в готовій продукції, — сказав Іван Смітюх.
До такої ситуації ще далеко. Проте, бачиться, це єдиний вихід, щоб навести лад на молочному ринку.