Мешканець Донбасу повернувся в рідне село на Волині з сестрою–інвалідом першої групи, яка не може самостійно пересуватися. Пише газета Волинь-Нова.

50-річний Сергій Колесник через 27 років змушений був повернутися зі Сходу у батьківську хатину в селі Брониця Камінь-Каширського району. Про свою життєву епопею цей небагатослівний чоловік розповідає журналістам неохоче. Судячи з його слів, об'їхав він увесь Союз, працював на різних будовах, а нині повернувся в рідне село з сестрою-інвалідом першої групи, яка не може самостійно пересуватися.

Коли журналісти зайшли до натопленої хатини, яка складається з сіней, кухні та кімнатки, то чоловік якраз ремонтував грубку. В кутку під ліжком видно було мішки з картоплею, морквою, червоними буряками. Під вікном - газова плитка з балоном. У кімнаті за столом сиділа жінка на інвалідному візку і їла вареники. В хаті бідно, але чисто.

«У 1987 році я завербувався в Хабаровський край, тоді скрізь не вистачало робочих рук. У Комсомольську-на-Амурі працював будівельником, - згадує Сергій Колесник. - Через кілька літ перебрався у Луганську область, в посьолок Молодогвардійськ, за 3 кілометри від Краснодона. До нас навіть тролейбуси з міста ходили, поки не почалася війна» - веде чоловік.
Як розповідає він, сімейне життя в нього не склалося, жив з однією жінкою - «на віру». А коли розпочалися бойові дії, він вирішив їхати на Волинь, бо опинився у безвихідному становищі. Адже після материної смерті, яка також жила в тому селищі, йому доводиться доглядати безпорадну сестру. Під час обстрілів усі ховаються у підвалі, а вона ж не може ходити. В нього не вистачає сил, щоб її носити на руках. Тому й приїхав у Броницю. Тут і в сусідніх селах ще в них є родина.
Як зазначив переселенець, хата стояла пусткою з 2000 року. Сергій Колесник помаленьку почав її обживати. Вже встановив пластикові вікна, планує зробити підлогу, йому пообіцяли 3 куби дощок. Нещодавно сільський голова привіз машину дров.
Не залишили в біді цих знедолених людей і жителі Брониці, які допомагають з одягом, принесли продуктів, сусіди віддали старі меблі.
«Нікому не бажаю стати переселенцем, - продовжує Сергій Колесник, - на старості літ опинитися без роботи, без житла. Я ж не бомж, в мене там є квартира, але коли стали стріляти, то довелося втікати на батьківщину. Добре, що нам з сестрою було куди їхати і колись не продали цю хату. А скільки там людей не мають куди виїхати. І що їм робити?» - завершує розмову чоловік.