З повітряними кульками, квітами та солодощами діти чекали своїх тат, дружини – чоловіків, матері – синів, друзі – товаришів. Поблизу штабу «Правого сектору» 9 грудня в очікуванні найрідніших людей зібралися ті, котрі місяць часу молились і чекали додому своїх героїв. Пише Волинський інформаційний портал.

До рідних домівок на ротацію повернулась група добровольців 3-го батальйону ДУК «Правого сектору». Цей підрозділ понад місяць обороняв Донецький аеропорт, а пізніше був переведений у село Піски. Серед мужніх захисників - троє поранених. Один із них, до слова, отримав ушкодження буквально за кілька хвилин до відправки додому.

Бійці спізнювались… Рідні хвилювались і ділились спогадами про те, яким довгим і тривожним був для них цей місяць.

Дружина добровольця Юрія Риковича була небагатослівною. «Слів нема. Зараз хочеться обійняти його й поцілувати, щоб всі страхи війни залишились позаду. Стан мій не передати – описати його просто неможливо», - зізналась дружина Лілія, яка прийшла зустрічати чоловіка разом із матір’ю.

Учні школи №22 також чекали на Юрія Риковича, котрий є випускником їхньої школи. Так, одинадцятикласниця Дарина Ареванюк розповіла: «Він, коли був на ротації, приходив до нас у школу, розповідав про себе, про життя на Сході, про війну. Потім він воював біля Донецького аеропорту. Тож його ми й чекаємо». Спеціально для бійця дівчина власноруч зробила ляльку-оберіг, яку вручила під час зустрічі. Інші школярі натомість взяли з собою солодощі.

Прийшла зустрічати цього ж бійця і його класний керівник Оксана Ареванюк. «Дуже хороша, золота дитина. Цінуємо його, молились за нього. Дуже раді, що повернувся», - зізналась вона.

Бійця Ковальчука зустрічати прийшли мама та маленька донечка. «Він постійно, коли телефонував, розповідав, що в нього все добре. Може, навіть коли погано було, він говорив, що все гаразд», - зізналась мати. Розповіла вона й про те, що про від’їзд сина дізналась випадково, підслухавши його розмову. «Він мене заспокоював, казав, що комусь їхати треба й захищати свою країну », - пригадувала вона. «Ходила до церкви, молилась», - розповіла матір, як чекала на сина. «Донечка дуже сумувала, фотографії обіймала й цілувала, але ми її запевнили, що тато на роботі і скоро повернеться», - розповіла жінка.

На свого товариша Миколу, позивний «Абдула», чекав волинянин Ігор. Він розповів, що з другом зв'язок підтримував регулярно, допомагав йому, як міг. «Він дуже хотів туди. А коли поранили двоюрідного брата, це спонукало його до більш кардинальних дій», - зізнався товариш. «Спілкувались ми з ним навіть під час обстрілів. Він уже по звуках розрізняв, долітають снаряди чи перелітають, варто відстрілюватись чи ні. Бувало зв'язок обривався раптово. Було тривожно, але лише до наступного зв’язку. Все, що ми могли, - молитись, щоб у них все було добре», - пригадував він.

Після понад годинного запізнення продірявлені осколками автомобілі зі стягом «Правого сектору» та номерними знаками «ПТН ПНХ» під’їхали під звуки клаксону.

Теплими обіймами та зі сльозами щастя на очах зустрічали прибулих їхні рідні та друзі. Дарували бійцям квіти, кульки та символічний червоно-чорний торт із емблемою ДУК. Школярі своєю чергою роздавали бійцям запрошення на свято Миколая, яке відбудеться 11 грудня.

Хлопці дякували за теплий прийом і зізнавались, що на Схід поїхали для того, щоб рідні та країна жили в спокої.

Лише після цього бійці відрапортували про своє прибуття. «Слава Україні!Героям слава! Слава нації! Смерть Російській Федерації!», - перегукувались між собою вояки. Рідні та друзі скандували їм: «Герої! Молодці!».

ВІДЕО IA ZIK