Олександр Сацюк тричі ходив у військкомат за повісткою. І тричі йому відмовляли. Пояснювали, що через стан здоров’я він не може служити. Тоді 20-річний хлопець записався добровольцем у спецпідрозділ «Світязь», - пише газета «Волинь-нова». 

Його зустрічали як справжнього Героя України. Ще в суботу надвечір, коли мали везти тіло з Луцька, обабіч дороги у Любомлі люди утворили живий ланцюг завдовжки понад п'ять кілометрів. Під вигуки: «Герої не вмирають!» Сашка на останню ночівлю завезли до світлиці студентського гуртожитку професійного ліцею, в якому раніше навчався.

А наступного дня з самого ранку сюди підходили й підходили містяни, щоб попрощатися. З портрета на них дивився усміхнений Сашко. На рушниках двоє хлопців тримали перев’язані чорними стрічками весільні короваї. Незліченна кількість вінків. Всипана пелюстками квітів дорога. Тужлива мелодія духового оркестру. Цинкова труна, загорнута у жовто-блакитний прапор. Згорьовані батьки, рідні, друзі та сотні земляків. Раз у раз чути: «Сашко — Герой! Слава! Слава! Слава!».

Так у Любомлі проводжали в останню дорогу добровольця Олександра Сацюка, який залишився живим після Іловайського котла, але зустрів смерть 29 серпня у зеленому коридорі. Тільки через чотири місяці він знайшов свій вічний спочинок на рідній землі.