Світлана Савчук із Устилуга має двох синів, і обоє стали на захист України.

У маленькій квартирці, що в центрі Устилуга, колись вирувало життя. Тепер же в помешканні Савчуків – тиша. Бо кілька років тому тяжка недуга забрала життя в господаря дому. Й нині його дружина Світлана Станіславівна на самоті молиться за єдине – життя своїх синів. Адже старший Олександр, живучи у Володимирі-Волинському, 8 квітня був зачислений до 51-ї мехбригади. А молодший Ігор записався добровольцем у батальйон «Айдар», - пише Волинська газета.

Як зізнається Світлана Савчук, обоє синів ніколи й не думали, що, пройшовши армію, муситимуть знову брати до рук зброю.

Почувши про мобілізацію, Світлана Савчук, як і більшість із нас, міркувала: оце підуть хлопці, на полігоні потренуються – і додому. Тож словами не передати стан матері та молодої дружини, коли вони проводжали Олександра в зону проведення Антитерористичної операції. Та ще через трохи жінка дізналася, що й молодший її син пішов добровольцем, у батальйон «Айдар».

«Дякувати Богу, дуже мене тоді підтримали – і морально, і фінансово – прості люди в Устилузі. Трохи грошей давала міська рада. Допомагали у школі, де я працюю прибиральницею. Співчували в церкві, де багато літ співаю в хорі», – перелічує пані Світлана.

Всі кошти, які вручали земляки, жінка мусила ділити між двома своїми дітьми. Благо, Олександр стояв далеко від лінії фронту. А от Ігоря закидало в найгарячіші точки. Він був під Слов’янськом, звільняв Рубіжне, навіть вибрався з Іловайського котла.
– Щоб я не переживала, син завжди казав: «Не хвилюйся, мамо, все спокійно». Аби я в це вірила, то говорив по телефону тільки тоді, коли не було чути пострілів. І лише коли вийшов з-під Іловайська, зізнався: «Ти, мамо, не уявляєш, з якого пекла я вибрався…» – пригадує Світлана Савчук.

Тоді доблесний волинянин вибрався не сам. Він урятував своїх побратимів. Матері про це, звісно, не розповідав. Однак самі хлопці про таке пам’ятатимуть завжди. Доказом стала передача «Хоробрі серця», яку щотижня транслює один із центральних телеканалів.

«Зазвичай я ловлю кожне слово із новин на Сході. А того вечора «сводки» послухала та й переключила собі на кіно. Та тільки передача закінчилася, як до мене стали дзвонити знайомі, на вулиці – люди перепиняти: «Свєто! Ти чула? Один солдат із Прикарпаття розповідав по телевізору за свій порятунок і дякував за це твоєму синові, Ігореві Савчуку!». Я слухала і спершу повірити не могла. Потім плакала від гордості за свою дитину. А далі знову і знову ставала на коліна перед іконами та благала: «Повертайся живий»»,  – пригадує жінка

Молитвами мами Світлани вдалося уникнути куль та снарядів старшому синові, Олександрові. Хоча через спинну грижу він мусив лікуватися у Львові та Луцьку. А Ігор мав осколкові поранення, контузію, на собі відчув руйнівну силу «Урагану». Але все одно лишається в строю.

«Коли Ігор у серпні приїхав на десять днів із осколковим пораненням, дивувався навіть тому, яке на Волині небо голубе. Можете уявити, який у нього був душевний стан?... Замість вийти до людей, зі мною побалакати, він лишався сам у чотирьох стінах, мовчав, думав про щось напружено і здавалося, ніби прибув із іншої планети. Казав лише, що от він тут, у теплі й затишку, а хлопці там, в окопах від снарядів ховаються. А от коли приїздив у відпустку вдруге, вже міг щось розповісти, фотографії та відео показати. І щоразу з гіркотою в голосі казав: ось цього хлопця вже нема, і цього ніколи більше не побачу», – пригадує пані Світлана


Окремі з історій, які Ігор повідав мамі, досі вражають жінку. Як, приміром, не защемить серце від картини, яку на власні очі бачив Ігор: заходиш до хати, на столі ще тепла їжа, діти плачуть, а заспокоїти їх нема кому – тато з мамою вже застрілені. Або як виносив на руках молодюсіньку дівчину, в якої обидві ноги відірвало, й Ігор їй присипав порошок, аби кров зупинити. Як не заплачеш, коли там, на Сході, люди окрайцем хліба з Ігорем ділилися, тільки б захистив од ворога.

«Я вірю, мушу вірити, що все буде добре. Що моєму старшому синові вже не доведеться опинитися на передовій, а молодший повернеться додому і може – з невісткою. Не дарма ж прислав фото своєї дівчини, яка теж із «Айдар». Надіюся, Ігор свій 25-й день народження святкуватиме 6 лютого не під вибухи снарядів, а під дзенькіт келихів удома, в рідному Устилузі», – показує Світлана Савчук фото білявки у військовій формі