До переселенців з Луганщина завітав лелека. Сталася ця гарна подія 1 січня 2015 року. І подружжя Кондратенків аж сяє від щастя: їхні п’ятеро синочків таки дочекалися сестрички, яку на честь Богородиці називатимуть Марією, - пише газета Волинь-Нова.

Трохи більш як два місяці тому ця багатодітна сім’я жила на Луганщині, у Красному Лучі. Там з’явилися на світ їхній уже семирічний Артурчик, за ним - Давидко, Марк, Данилко і Павлик, який уже поважно показує два пальчики, якщо його запитати про вік.
Схоже, ці дітки тепер ніколи не плачуть. Їм байдуже, що гратися у новій трикімнатній домівці в Рачині Горохівського району набагато тісніше, ніж у просторому, недавно спорудженому будинку в Красному Лучі. Позбувшись постійного страху, мама Ганна не переймається відсутністю звичного комфорту. Принаймні на невеликій веранді, де довелося облаштувати кухню, чисто, затишно і смачно пахне - беззаперечний факт того, що господиня порядкує з любов’ю. Скажу більше: із Рачина, де опинилися чи то біженцями, чи то переселенцями, на Схід України Кондратенки вирішили не повертатися.

Дуже цікавим було знайомство з цим сімейством голови районної ради волонтерів Валентини Магурчак. Буденного дня підприємець їздила у своїх справах. Повертаючись, на дорозі між селами зупинилася незнайомому чоловікові. Здивувалася, що він, попри дощ, не ловить попутку. Зрозуміла чому, коли пасажир заговорив до неї російською мовою.

Олександр Кондратенко з юності знає, що західняки безпричинно не шукають у людях ворогів. Він народився на Донеччині, однак через проблеми зі здоров'ям ще малого батьки відправили його до тітки на Західну Україну, клімат якої порадили лікарі. Десять років «переростав» поставлений діагноз в Іваничівському районі, а відтак повернувся на Схід. Там одружився з Ганною, працював водієм, згодом шахтарем, поки не сталася біда: під землею вручну монтував кріплення, і на руку впала важка порода.
Дали інвалідність. І коли вже було призвичаївся до хоч і малого, та все ж прибуткового бізнесу — виробляв із товаришами бруківку, війна…
Чому називає невипадковою зустріч на дорозі? Бо після неї Кондратенки вже вкотре не перестають дивуватися безкорисливій щедрості людей, з якими їх зводить доля. А ще - у їхній хаті з’явилося чимало потрібних у побуті речей, котрі попривозили волонтери з райцентру.
— Щось придумаємо, — сказала, замислившись, Валентина, коли почула, що сім’я не має телевізора, а новини дізнається від сусідів.
«Придумувала» недовго, бо не минуло й тижня, як луганчани вже тішилися і телевізором, і тюнером, що їх передали підприємці Роман Творовський і Валентин Киселюк.
     
 «ЛЮДИ У ВАС, ТОБТО ВЖЕ У НАС, ВІДЗИВЧИВІШІ…»
Ганна намагається не просто звикнути до української мови, а навчитися розмовляти нею. Вдається непогано. Мабуть, більшість нових слів чує від Артурчика і Давидка, Марка і Данилка, з котрими вже подружилися учні рачинської школи та дитячого садочка, від прихожан Церкви ХВЄ, в якій молилися ще в Красному Лучі, від нових сусідів та односельчан, котрі вже у день приїзду переселенців несли сумками, везли возами та автомобілями овочі, консервацію, одяг, столи, крісла, шафу…

Продати на виплату газифікований будинок за дуже помірну ціну без зайвих слів погодилася місцева жителька, швидкому оформленню документів, зокрема й на отримання дитячих грошей, посприяв рачинський сільський голова Володимир Домбровський. Почувши про новоприбулих, які не цураються сільської роботи, допомогла й цим: недавно в хлівчику з’явилася пара поросят, а в курятнику -15 бройлерів.
 Волонтери приїжджають до Кондратенків раз, а то й двічі на тиждень. Звісно, не з порожніми руками, адже Валентина і Віктор Магурчаки, Олег Хвищун, Олена Лук’ян, Назар Колюсь, Тетяна і Андрій Гнатюки розповіли усім своїм друзям і знайомим про цю гарну сім’ю, що з колишньої домівки встигла забрати лише дві торби з дитячим одягом.
Діти чекають цих гостин. Описати захоплення малечі, коли в кімнату з повними сумками подарунків, з казковою розповіддю про себе зайшов усміхнений Дід Мороз (Олег Хвищун), мабуть, не вдасться найвлучнішими словами — раділи не тільки наші очі та вуста, а й серця. І водночас ми уявляли вже майже зруйнований вибухами будинок Кондратенків на Луганщині, город, який заставили зброєю бойовики. Багатодітну сім’ю вони не чіпали, доки не дізналися, що Сашкове коріння — із Західної України. Виїхати довелося наступного ранку…
Три тисячі гривень вистачило, щоб у супроводі щохвилинного ризику для життя дістатися до Харкова. Далі, як кажуть, Бог посилав і посилає їм добрих людей.
   — А там?
   — Там проти України воюють молоді люди, які продали її за гроші та наркотики…
Цю несвяткову розмову чули трохи старші від Кондратенків–менших Влад Магурчак і Максим Гнатюк. Вони попросились у поїздку, «щоб подивитися на людей, у яких війна відібрала все». З кімнати виходили мовчазними, мабуть, назавжди запам’ятавши побачене в скромній оселі щастя, котре здатний подарувати тільки мир.
     
 На фото: До багатодітної родини Кондратенків волинський Дід Мороз (Олег Хвищун) завітав із щедрими подарунками.