Нещадна війна підкрадається все ближче і ближче, стукаючи важким кулаком у людські оселі. Її відлуння чути по всій зболеній Україні – від заходу до сходу. І, якщо на полі бою земля тремтить від вибухів, пострілів та відчайдушних зойків, то у нас, на Волині, вона здригається від ридань матерів, дружин та дітей, які втратили найдорожче, - пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

«Юний хлопчина, серце гаряче - Не змiг бiльше просто мовчати. Коли всi навкруги грабували Країну - Ти пiшов за Свободу стояти…»

Саме такі слова мимоволі напрошуються, коли йдеться про загиблого волинського героя Сергія Куруку, якого вчора, 15 січня,  врешті-решт, поховали на рідній землі.

 

Довгих, нестерпних півроку, з трепетом у зболеному серці, рідні чекали бодай якоїсь звісточки про близьку людину, плекаючи світлу надію, що він все-таки повернеться живим і неушкодженим. Кожного дня мама Віра благала Всевишнього, аби усі гіркі очікування виявились страшним сном і її дитя переступило поріг рідної домівки. Не судилося…

14 січня, у велике свято Старого Нового року, хоробрий воїн таки побував вдома, привізши із собою пекучий біль втрати та важку дерев’яну ношу – труну.

 

 Вчора ж його провели в останню путь. Дружно, усім містом…

Втирає сльозу сивочолий батько Іван, обіймає тендітну матір у чорній хустині, яка увесь час, наче важке закляття, повторює одне й теж запитання до неба: «Господи, за що?»

Родичі та друзі згадують про молодого бійця, як про хлопчину з надзвичайно веселою вдачею. У пам’яті усіх, хто був із ним знайомий, він назавжди залишиться Героєм.

 

Саме про таких кажуть: «Герої не вмирають!». Та хіба втішать ці слова згорьовану матір?

 

«Сергійко був справжнім чоловіком, завжди усміхненим, привітним, відкритим. Коли ми зустрічались навіть у ліфті, завжди щось обговорювали, жартували, ділились новинами. Він - саме та людина, після якої залишається усмішка на обличчі і якесь неймовірне тепло на душі! Мені дуже шкода і сумно усвідомлювати, що його вже немає. Я дуже співчуваю його мамі, дружині, рідним! Це велика втрата, втрата дуже чесної, мужньої, справедливої людини - справжнього Героя! Вічна йому пам'ять!» - згадує загиблого воїна лучанка Олександра Собчук.

Не може без сліз згадати милого і привітного сусіда й Олена Денисюк. Дівчина зізнається, що не могла заснути цілісіньку ніч через невимовну гіркоту на серці: «Це була надзвичайно світла і позитивна людина. Власне, як і вся родина Курук. Зустрівши Сергія на вулиці чи у під'їзді, а також почувши його веселе «привіт!», я завжди мимоволі розпливалась в усмішці, і на душі ставало тепло й світло», - ділиться спогадами вона.

«Ми були родом з дитинства»

«Ми були родом з дитинства. Виросли в одному дворі. Менший брат Сергія - мій однокласник. Неодноразово бували у них вдома, гралися - безтурботні діти. Пам'ятаю його завжди усміхненим, ввічливим, приємним хлопцем. Щирий, добрий. Якась теплота була присутня в його погляді. У той момент, коли моя мама подзвонила сказати про страшну новину, мене наче перемкнуло. Коли десь далеко і з кимось невідомим трапляється біда - це сумно, але то ж далеко... Але якщо гинуть близькі чи знайомі люди - це страшно. І не хочеться у жодний спосіб приймати правди...», - ділиться важкими думками подруга дитинства Сергія Тетяна Мизнікова.
«Бракує слів, аби пояснити, наскільки добрим та сонячним був Сергійко. Він завжди відрізнявся мужністю та сміливістю. Пам’ятаю, як декілька років тому він разом із братом-близнюком Андрійком захищали нас із сестрою від надокучливого «залицяльника». Після цього братики пригостили нас шампанським, адже усе відбувалось в переддень Нового Року. Ми весело жартували, згадуючи цікаві моменти з життя. Він ніколи не був байдужим. Допомагав і важкі сумки до квартири піднести, і за версту здоровкався. Його дзвінкий сміх завжди чули здалеку. Якщо так боляче мені, важко уявити, що відчувають мама, тато, брати, дружина та маленький син Сергія» - зазначає автор.


Редакція «Під прицілом» щиро висловлює співчуття рідним та близьким волинського Героя з приводу непоправної втрати…