У рідній школі загиблого десантника Володі Приходька встановили меморіальну дошку. Сумним видалося Водохреще у селі Цміни Маневицького району, - пише Волинська газета.

 

Володя Приходько відсвяткував у червні 2014-го 25-ліття. А в серпні заплакала мати у Цмінах. Життя десантника обірвала ворожа куля. Від його рідного села до донецького містечка Старобешево – сотні й сотні кілометрів. Але саме туди тепер раз-у-раз линутимуть думками згорьовані рідні. Цей населений пункт із незвичною назвою віднедавна пам’ятає чи не кожен цмінівець, бо там згубив юність їхній Володя.

19 січня земляки відкрили меморіальну дошку на честь загиблого на Сході військовослужбовця 80-ї аеромобільної бригади Володимира Приходька. Донедавна на стіні шкільного коридору, яким ще кілька літ тому бігав Володя, було тільки дві меморіальні дошки, встановлені на честь цмінівців Бориса Оленюка та Володимира Швеця. Юнаки, уродженці цього села, загинули, захищаючи вже неіснуючу державу в Афганістані. Одному було 20. Іншому -19-ть.

І ось нова війна. Володя Приходько – найменша, п’ята дитина в сім’ї. Вчився в школі, потім у маневицькому ліцеї, далі – служив в армії. Пішов на Схід, не роздумуючи, не ховаючись за чиїсь спини. Загинув 22 серпня 2014-го під Старобешево.

…Різними справами займався вдома Володимир Приходько. А перед від’їздом на Схід – будував… Останній об’єкт, на якому працював він у складі будівельної бригади, – ошатний клуб у селі Галузія на Маневиччині.

Вшанувати пам’ять земляка, чий портрет, оперезаний чорною стрічкою, тепер зустрічає кожного відвідувача сільської школи, прийшло чимало людей. Серед них – рідні, однокласники, вчителі, радник голови облдержадміністрації Андрій Линдюк, голова Маневицької райради Людмила Веремчук, журналісти.

Молилися цього дня за упокій Володиної душі, за мир і спокій, за те, щоби нарешті закінчилася ця жахлива вервечка смертей за Україну, похоронних процесів і меморіальних заходів.

Втирала сльози мама загиблого.