Нещодавно на засіданні постійної комісії Луцької міської ради з питань освіти, науки, культури і мови було підтримано рішення про територію державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».

На думку начальника відділу охорони культурної спадщини управління культури міськради Петра Троневича, давно назріло питання зміни меж заповідника, оскільки це спричиняє чимало незручностей для лучан, які живуть на цій території і не можуть оформити документи на право власності, - пишуть журналісти газети Волинь-нова.

«Передбачається формування меж навколо кожної архітектурної пам'ятки та охоронної зони довкола неї, що допоможе Старому місту розвиватись. Півтора року тому, пригадується, на комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою Луцької міськради управління містобудування та архітектури внесло пропозицію зменшити територію історико-культурного заповідника з тими ж пунктами про визначення його меж та встановлення так званих охоронних зон навколо пам'яток. Здається, задум буде доведено до логічного завершення.

Впродовж десятиліть точаться дискусії з приводу нової забудови в Старому місті. Хтось вважає, що вона не вписується у загальний ландшафт, а то й нівелює дух старовини. Тепер же, коли є задум допомогти Старому місту розвиватись, то, за логікою, тут мають з'явитися нові об'єкти. Тому нещодавню розмову з Петром Троневичем журналіст почала із запитання, чи залишиться «Старий Луцьк» справді Старим містом? У відповідь почула: «Мені болить серце, що Старе місто руйнується». А на продовження цієї фрази - ностальгійний екскурс у кінець 80-х років минулого століття.
Тоді, коли, власне, заповідник тільки ставав на ноги (створений він у 1985-му), було зроблено інвентаризацію у Старому місті, виготовлено проект регенерації, згідно з яким визначено 20 ділянок для відтворення втраченої історичної забудови на старих фундаментах. Але лише на семи ділянках з'явились будинки. І якраз вони викликали і викликають у багатьох спротив, оскільки насправді не стали стовідсотковим «відтворенням втраченої історичної забудови». Хоч, як відомо, будинок на розі вулиць Данила Галицького та Данила Братковського почали свого часу споруджувати за його первісним проектом, знайденим в архіві Києва. А що «не вийшло так, як задумували», то це пояснюється зміною власників: нові господарі відходили від проекту. Правда, на думку Петра Троневича, все одно загалом старовинний вигляд збережено.
До того ж заповідник - це комплекс архітектурних пам'яток, а не частина міста. І 200 житлових будинків на його території мають входити лише до охоронної зони. А статус заповідника і статус охоронної зони - це не те саме. Люди, які тут живуть, не повинні відчувати дискомфорту, вони можуть будуватись, займатися бізнесом, ремеслами, як це і є в містах Європи з давньою історією.

Звичайно, забудова, як зазначав мій співрозмовник, має регулюватись, щоб не виріс три- чи п'ятиповерховий будинок, що докорінно, м'яко кажучи, мінятиме ландшафт, а то й псуватиме його. Важливо до розвитку Старого міста залучити інвесторів, оскільки в держави нині на це немає коштів. А інвестори прийдуть, якщо матимуть право на приватну власність. Тобто коли у заповіднику набере чинності пакет законодавчих документів, розроблених за роки незалежності України.

Петро Троневич, який нині очолює відділ охорони культурної спадщини управління культури Луцької міськради, видав дуже цінну книжку «Луцький замок». У ній церкву Івана Богослова, що вже у ХІІІ столітті зажила слави соборної і вважалася святинею православного населення Волині, він назвав духовною столицею волинян. Більше того, Петро Троневич був двадцять літ заступником директора історико–культурного заповідника «Старий Луцьк».

А отже, знає багату історію і Луцького замку, й інших архітектурних пам'яток. Знає проблеми заповідника. І якщо такі спеціалісти занепокоєні тим, що «Старе місто зупинилось у розвитку — стало депресивною зоною», то хочеться вірити, що задум врегулювати його межі справді має на меті вивести заповідник із цієї депресії.