Люди, які вже майже рік щотижня долають тисячі кілометрів заради того, аби врятувати життя бійців, кажуть, що не здадуться.

19 березня минає рік з того часу, як волинські волонтери об’єдналися заради спільної мети – допомоги волинським у війську. І ті, хто вже давно співпрацю між собою, переконують: пересварити їх не вдасться, - пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

Нагадаємо, днями голова Волинської облдержадміністрації заявив, що волонтерам влада виділила 30 тонн пального. Та про такі цифри останні вперше чують.

Крім того, голова Спілки воїнів Афганістані Волині Григорій Павлович подякував усім небайдужим, хто приносить речі, гроші, возить передачі на передову.

«Ми розуміємо, що народ видихся. Але люди усвідомлюють ту ситуацію. З 19 березня ми (волонтерські організації) працюємо і знаємо всі потреби, координуємо свої дії. І оці всі чвари, які виникають, - хто кому щось давав – непотрібні. Ми є одне ціле, і не треба відбивати в нас охоту. Ми налаштовані на співпрацю з усіма, головне, щоб був корисний показник. А за рік ми так з’єдналися, що розсварити нас не вдасться. Нас ніхто не зупинить, поки не розіб’ємо москаля. Давайте жити дружно і не підписуйте те, чого ми не брало», - каже він.

Розповів він і про те, як все починалося, як налагоджували співпрацю з бізнесом, владою. Нагадаємо, при Волинській облраді, свого часу, була створена наглядова рада. Волонтери робили форуми, збирали представників бізнесу. Та, на жаль, каже Григорій Павлович, це виявилося неефективним. Довелося відпрацьовувати власні зв’язки.

До слова, нині, каже він, з’являється чимало фондів, незрозумілого походження. Приміром, створюються такі фонди і надсилають листи до сільрад, бізнесменів з проханням пожертвувати кошти.

«В моєму розумінні фонд – це так: зібралися меценати, вклали кошти і почали допомагати, почали залучати серйозні інвестиційні кошти. А не писати листи на сільради, бо в Києві стоїть рота МВС, приміром, а з Волині треба терміново зібрати гроші й вдіти. В нас вистачає своїх, волинських. У нас 14 бригада формується. Тільки ось щойно матраци завезли, немає на чому спати. Згадайте, що було з 51-ю, як 4700 бійців послали з 91 бронежилетом, які купили громадські організації і відправили на передову. Зараз воно трохи не так. Або коли формувався тербатальйон. Коли бронежилети продавали за 4 тисячі, а його ціна була 2100 гривень. Ту анархію ми призупинили, бо ми брали на заводі по 2100 і людям за 2100 продавали. Але держава має це закуповувати. Щонеділі ми збирали наглядову раду, моментально реагували на потреби. Відчувалася ефективність роботи. І зараз відчувається. Бо волонтерами не родяться, ними стають. Їм треба дякувати. Вони відірвались від сім’ї, і роблять свою справу, бо знають одне: держава в небезпеці», - зауважив він.

Щоправда, зараз, каже, є й ті, «кому війна, а кому мати рідна». Але, додає Григорій Павлович, «Всевишній розсудить, а народ дасть свою оцінку».