І все ж, попри очевидні втрати від анексії Криму, велика частина населення півострову залишається якщо не прихильною до Росії, то байдужою до розвитку подій, - пише УНІАН.

Результати соціологічного опитування засвідчують, що Україні доведеться не лише віршувати питання повернення Криму, але й зіштовхнутися з великим відсотком тих, хто справді задоволений «зміною» громадянства. Більше того, незакритий кордон із Кримом створює, в умовах війни з РФ, ще один фронт для ударів. 

Наприклад, Рефат Чубаров вважає, що вже зараз необхідно визначати політико-правовий статус Криму, щоб у майбутньому, після його повернення до складу України, уникнути спекуляцій і напруги. «Крим повернеться. Але яким буде його статус? Ми знову будемо, як 23 роки, говорити про те, що в Криму живуть люди багатьох національностей?», - зауважує він.

У свою чергу, історик та знавець з історії Криму Олекса Гайворонський звертає увагу, що, згідно з даними всеукраїнського перепису населення від 2001 року, в Криму мешкало близько 600 тисяч етнічних українців. Однак не варто розраховувати, що всі вони є прибічниками української державницької ідеї. Причиною тому той факт, що багато українців в Криму не замислювалися над своїм походженням, бо були дуже інтегровані у таке суспільство радянського штибу, де етнічні особливості нівелювалися. «Тому очікувати, що українці Криму будуть якоюсь політичною нацією, єдиною з українцями з материку – це трохи схоже на фантастику. Зважаючи на цей факт, та на те, що анексія не просто відбулась, як безліч інших анексій територій в історії світу, а відбулась саме як гібридна війна (тобто ми не маємо аналогів таким подіям), рішення щодо повернення Криму мають бути також нестандартними, комплексними та послідовними», - розповів він.

На підтвердження таких слів історика, 30-річний кримчанин Олексій Туній, який після анексії переїхав у місто Луцьк, розповів УНІАН, що практично всіх його друзів дезінформовано і щодо подій в самій Україні, і щодо воєнного конфлікту з РФ. Чоловік також зауважує, що всі роки за незалежності України на півострові не провадилась жодна політика націоналізації. Натомість, російська пропаганда діяла доволі добре, складаючи хибне враження про хороше життя у наших «братів». «Мені важко переконати своїх знайомих, що, наприклад, у Львові немає ані натяку на національну ненависть… Вони не тільки вірять у те, що Путін таки побудує для них прекрасне майбутнє та відкриє безмежні перспективи, але звинувачують у всіх злиднях та негараздах Україну», - розповів він.

Олексій додає, що отримав змогу переоцінити розуміння батьківщини тільки тоді, коли переїхав на материк. Але не готовий стверджувати, що у інших мешканців Криму ставлення до України за цей важкий для усіх рік змінилось: «Не скажу, що я був патріотом України, просто чітко розумів абсурдність російського «референдуму». Коли приїхав сюди, здивувався тому, скільки людей почали допомагати переселенцям… Наважусь сказати, що, якби зараз референдум в Криму провели за всіма правилами, результати могли би бути не зовсім втішні для України. Тому, українська влада повинна розробити цілу програму повернення півострову».

Різні думки з одного півострову

35-річна кримчанка Аліна, з невеликого містечка біля моря, розповідає, що анексія Криму, яка так болюче сприймається в Україні, є цілком закономірно. На її думку, втрата територій ніколи не проходила легко та мирно. «Я не сприймаю Україну як ворога, недруга, але приєднатися до РФ було моїм бажанням та бажанням моєї сім`ї, - розповіла вона УНІАН. - Варто визнати, що півострів завжди був більш проросійським, і жодна українська влада не зробила нічого, аби привити кримчанам любов до України».

Жінка зауважує, що це не теза про те, що «хтось нас не чує» і не спроба давити на жалість та щось випрошувати. «В Києві, де живе багато моїх друзів, ставляться до такої позиції скептично, мовляв, їм теж нічого не прививали з дитинства, але вони змогли вийти на Майдан та чітко розуміли, чого хочуть.  Але ж давайте не забувати, скільки часу Київ, Львів, навіть Дніпропетровськ чи Харків, були виключно українськими містами. І порівняйте це з Кримом та з його особливостями заселення в радянські часи. Через такі  дискусії я втратила зв'язок з багатьма знайомими, які просто відмовляються сприймати наш вибір», - сказала вона.

Ще один кримчанин, Ростислав Луків, притримується кардинально іншої думки щодо ситуації, яка склалась на анексованій Росією території. Хлопець переконаний, що якби у березні 2014 референдум провели за правилами та згідно українського законодавства, Крим, без усякого сумніву, «залишився б вдома». На його думку, покращення від анексії відчули хіба пенсіонери та державні службовці. Однак, зважаючи на ріст цін, це також не великий здобуток.

«Я не можу назвати хоч одну сферу, де стало краще. А я працюю у величезній кампанії. Що стало дешевшим – це ціни на авто та бензин. Але середньостатистичний кримчанин як не був спроможний придбати іноземну автівку, так і не може дозволити собі це досі, - зауважив Ростислав. – Про права і свободи людини я взагалі мовчу. Тут тепер не існує права на «іншу думку». Додайте сюди санкції, комунальні проблеми, провальний сезон… Ось чого досягли ті, хто прагнув «померти в Росії».