За упокій душі спочилого раба Божого – убитого воїна Олександра молилося, здається, усе село. Не тільки у храмі та біля храму стояли люди, а й виходили зі своїх обійсть обабіч вулиці, якою пролягла його остання земна дорога, - інформує прес-служба волинської єпархії.

Молилися зі слізьми, бо відійшла з цього світу молода людина: Олександру Василюку тільки мало виповнитися 31. Відчувалася якась вселенська печаль, якій було мало місця і у просторому сільському храмі.

Ніхто не перешіптувався, не питав про щось сусіда, люди щирими серцями просили у Господа полегшити душі покійного перехід від земного до небесного. І несли, несли оберемки квітів, яким було мало місця і на великій труні-ящику, в яку помістили тіло загиблого. У рідний Романів воїн повернувся через півроку. Півроку шукала родина слідочки сина, прізвище якого було то у списках полонених, то у списках безвісти зниклих. Знайшли його за результатами експертизи ДНК.: був похований як невідомий солдат.

«Ми будемо молитися за Олександра і носити у серці пам’ять про нього до свого останнього подиху», – казав отець Миколай Бондарук.

«Він до останньої миті свого життя служив своїй земній батьківщині, він наш Герой, якого не забуде і Україна. Передаю співчуття родині, близьким від митрополита Ніфонта, котрий також молиться за упокій душі вбитого воїна Олександра, просить у Господа милості до нього і після його земної смерті. Ми віримо, що ця жертва, яку приніс Олександр, віддавши життя за свою земну батьківщину, вона не даремна. Ми віримо, що Господь змилостивиться над нами і подарує Україні те, про що ми всі молимося: мир» - зазначив священик.

Отець Валентин Марчук, звертаючись зі словами співчуття до родини, близьких спочилого раба Божого Олександра, говорив про те, що батькам хоронити дитину – то неприродно, то важкий земний хрест, але не в нашій волі знати, чому і кому він випадає. Сумує церква, сумують люди, говорив отець Валентин. Бо у труні посеред храму – тіло молодої людини, котрій би ще жити і жити, але вона принесла себе – як Христос на Голгофі – у жертву.

Заради того, аби відступив агресор з рідної землі, аби на ній був мир. Ми молимося за те, аби гоїлися душевні рани рідних і близьких, хоча вони завжди будуть щеміти… Молимося, аби Господь прийняв цю жертву, бо Він сказав, що нема більшої любові, ніж віддати життя за друзів своїх. Олександр Василюк віддав його за всіх нас, за Україну. Поховали його на сільському кладовищі, де відбулася і громадська панахида.