Москва завжди була центром, що вабив трудових мігрантів з України. Але за останній рік їм стало важче - насамперед, психологічно.

Усі герої цього матеріалу розмовляли з DW на умовах анонімності. Причини різні: хтось переймається через те, що в Україні залишилися родичі - чоловіки призовного віку. Ще дехто побоюється, що через проукраїнські погляди в них можуть виникнути проблеми в Росії. Їх єднає одне: вони працюють в Москві, але їхнє коріння - в Україні. Вони живуть між двома світами, кожний з яких схиляє їх до того, щоб зробити остаточний вибір - вибір, який для них завжди буде протиприродним.
Старе дерево на новому місці, - пише Корреспондент.net.

«Їду туди - доньки шкода. Їду звідти - сина шкода», - каже Людмила М. з Вінниці. Вона вже четвертий рік працює нянею у московській сім'ї. З пошуком роботи їй допомогла донька, яка давно вийшла заміж за росіянина і живе в Москві. «Я могла б оформити дозвіл на тимчасове проживання, а потім і громадянство, - каже Людмила. - Але, знаєте, старе дерево на новому місці погано росте. У мене в Україні будинок, два гектари землі, город, виноградник. Кинути усе це, та ще й відмовитися від українського громадянства мені було б боляче».

До початку 2015 року Людмила працювала в Москві неофіційно. Для того, щоб легально перебувати в Росії, їй треба було щотримісяці виїжджати за межі країни та в'їжджати знову. А з Нового року для усіх заробітчан в РФ увели патентну систему. Одержати патент, за словами Людимили, не так вже й складно: «Реєстрація, міграційна карта, медична карта», - перераховує вона необхідні документи. А ще треба скласти іспити з російської мови, історії, суспільствознавства, додає Людмила, а також заплатити 14000 рублів та кілька разів з'їздити в населений пункт Сахарово в 50 кілометрах від Москви - єдине місце, де можна оформити патент.

«Перший раз - тестування та медогляд, на другий раз - забрати результати, на третій - здати документи, на четвертий - одержати готовий патент», - каже Людмила. Останнього разу їй довелося провести у черзі на подання документів близько 8 годин. «А загалом - нічого складного», - резюмує українка. Тепер вона може упродовж року перебувати на території РФ, нікуди не виїжджаючи.

Чужий серед своїх

Більша частина опитаних DW заробітчан з України у нинішньому конфлікті схильні ставати на бік Кремля. Почасти це пов’язано з пропагандистським ефектом російського телебачення, під вплив якого багато з них потрапили невдовзі після того, як опинилися в Росії. «Раніше я не розуміла, чому люди виходять на Майдан, - визнає Людмила. - В російських новинах про Україну тоді повідомляли мало, а під час Помаранчевої революції 2004 року я взагалі хотіла, щоб переміг Ющенко». І лише з кінця 2013 року, коли сюжети про Україну зайняли чільне місце в російських телепрограмах, вона «зрозуміла», що й до чого: «Виявляється, що Захід організував Майдан! А ми цього не знали, нам цього не казали!» І хоча в родині Людмили усі розмовляють українською, вона не дивиться українське телебачення і вважає, що Крим має бути у складі Росії, а війну на Донбасі спровокував Київ за підтримки Заходу.

Але є й більш життєві причини, з яких українці, які працюють в Москві, займають проросійську позицію - зазвичай вони зіштовхуються зі зневажливим і навіть нетерпимим ставленням у себе на батьківщині. «Проходжу повз сусідський будинок і чую, як про мене говорять: «А дехто у нас москалям зади миє», - гнівається Ольга К., яка працює доглядальницею, дбаючи про жінку похилого віку в московському районі Ізмайлово. На батьківщині в Херсонській області у неї залишився 26-річний син, якому вона допомагає, висилаючи гроші на купівлю вугілля, оплату рахунків за електроенергію та комунальні послуги. «Йому вже двічі повістка приходила. Довелось «намалювати» медичну довідку - а що поробиш? За гроші у нас все можна». За словами Ольги, улітку, перетинаючи кордон між Україною та РФ, вона бачила, як молоді люди призовного віку платять гроші прикордонникам, щоб ті не висаджували їх з потягів та пропустили до Росії.

Справді, більшість жителів населеного пункту, звідки родом Ольга, виїжджають на заробітки в інші регіони. «У нас з роботою стало зовсім погано: залишились лише районна лікарня та маслосирзавод, зараз він приватний. Хто не виїхав до Росії чи в Європу, тримають корів та здають молоко. Більше у нас роботи немає». І ось тепер Ользі доводиться слухати критику давніх знайомих: "Кажуть, Росія - країна-агресор, а ти там заробляєш», - нарікає Ольга.

Свій серед чужих

Віталію П. з Дніпропетровська, навпаки, довелось розірвати стосунки з деким з московських знайомих. «Коли людина явно та публічно підтримує російську агресію в Україні, мені немає про що з нею розмовляти», - констатує Віталій. У нього інший міграційний статус: Віталій - фахівець із IT-проектів в російській компанії, яка зробила йому дозвіл на роботу як висококваліфікованому спеціалісту.

У такому разі патент за 14000 рублів та мовний іспит не потрібні. «Дозвіл видають на три роки, - пояснює Віталій. - З ним у мене взагалі немає жодних проблем в Росії, якщо щотримісяці виїжджати куди-небудь та в'їжджати знову». Не мав він проблем і з виїздом з України: «Щоправда, я завжди перетинав кордон в аеропорту», - додає молодий інженер.

Проблеми у Віталія в іншому - йому дедалі менше подобається, куди рухається країна, де він знайшов професійну нішу. Працюючи в Москві вже більше 10 років, Віталій ніколи не почував себе цілком своїм. «Я мав можливість отримати громадянство, але мені це не потрібно - мені не подобається, що тут відбувається», - каже Віталій. «Та, однак, я поступово ставав місцевим - знаходив друзів, роботу, приятелів та вподобання. І, так само як і багато місцевих, я не задоволений тим, що тут відбувається. Але, оскільки я не громадянин, то змінити нічого не можу, і мені, як і багатьом москвичам, доводиться думати про те, як виїхати».

Віталій має чимало друзів і в Україні - й останнім часом він усе частіше думає про те, як з їхнього боку виглядає той факт, що він живе та працює в Росії. Приїжджаючи у рідний Дніпропетровськ, він почувається трохи ніяково. Знайомі намагаються не піднімати тему російсько-українського конфлікту. «А на що вони мені очі відкриють? Я й так бачу, тож зі мною немає про що дискутувати. Раніше усе було легко - коли приїздив, жартували, що ось, мовляв, москаль приїхав. Звісно, я для них москвич». Тепер, за словами Віталія, жарти припинились.