Серед демобілізованих цієї весни волинян – головний спеціаліст департаменту економіки облдержадміністрації Олександр Кролік. Його війна розпочалася за першим дзвінком із військкомату: «У нас, держслужбовців, все ж так: якщо тобі сказали прийти, значить – не може бути інших варіантів», – пояснює вчорашній боєць. Щоправда, у квітні минулого року ні він, ні його сім’я не знали й не відали, куди приведе тодішня часткова й поспішна мобілізація, - пише Волинська газета.

Сьогодні Олександр уже повернувся до звичного життя, в робочий кабінет. Хоча, зрештою, продовжує служити тій же державі тільки в іншій ролі. Під час недавньої оперативної наради, з якої у виконавчій владі області розпочинається робочий тиждень, колегу вітали гучними оплесками: за мужність та героїзм у зоні АТО, за те, що став на захист цілісності країни без роздумів і за покликом серця, Олександра нагородили почесною грамотою голови облдержадміністрації. «Герої – поміж нас», – наголосив Володимир Гунчик, міцно тиснучи руку головному спеціалістові.

Він каже, що пережити й прожити цей надважкий рік йому допомогла гармонія у власній родині. «Найскладніше було тим, у кого не складалося спілкування з рідними, у кого вдома були проблеми. Там, у військових умовах, ми в десятки разів чутливіші, нервовіші. Якщо до цієї напруги додаються якісь сімейні труднощі – все, зриває дах», – розповідає Олександр і радить рідним тих чоловіків, яких мобілізують на захист держави нині, особливо зважити на цей момент.

До лав Збройних сил України 28-річного Олександра Кроліка (на ту пору вже тата для своєї маленької донечки Діани, котра мала тоді трохи більше року) призвали 10 квітня 2014-го. Лучанин, за плечима на ту пору в же було навчання в технікумі, Волинському інституті економіки та менеджменту, служба в армії, робота в управлінні економіки облдержадміністрації… Як виявилося, з початком АТО йому згодився набутий під час служби в армії досвід, бо строкову службу Олександр проходив у центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, що в Києві. «Наш генералітет возив», – спростовує одразу надто мудру назву. А відтак і в складі 51-ї окремої механізованої бригади взявся за водійську справу.

Сьогодні про свій рік війни він говорить спокійно і дуже скромно. Мовляв, нічого ж такого не відбулося… Вдячний родині за ту саму гармонію, про яку вже згадував, а колегам з адміністрації – за бронежилет, на який зібрали кошти всім миром.

«Після Волині було Рівне, потім нас поділили: одні – під Волновахою згодом «спинилися»…, інші – на полігоні були. Згодом нас повернули на бойове злагодження у Широкий Лан. Після чого наша рота перебувала у с. Дачне, що на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей. Якщо коротко сказати – возили боєприпаси військовим», – зазначає Олександр.

І майже одразу додає, що нічого особливо небезпечного в його щоденній роботі на Сході не було. А коли я у відповідь широко відкриваю очі, пояснює: «Якщо робити все, як треба, якщо слухати навчених людей, то дуже швидко вчишся, так би мовити, набиваєш руку. Ну от, наприклад: спочатку не знав, як до того снаряда підступити. А потім, коли дуже спішили, то кузов відкривався – і снаряди просто вилітали. Бо всі вже були впевнені: без детонатора вони – «безобідні».

Найскладнішим моментом АТО для Олександра були дні, що передували 24 серпню. «Ми розуміли: щось відбувається не те… Напруга стояла неймовірна, хоча невідомо, звідки вона бралася. Просто і місцеві чомусь нервували, здавалося, щось знають, і боєприпасів почали більше возити… – згадує військовослужбовець. – …А за кілька днів був Іловайськ, страшна трагедія, що обернулася для Волині численними втратами. Потім вже не мали кому возити ті боєприпаси…».

Із вересня Олександр Кролік – на Волині, відпустка, лікування в госпіталі, повернення у військову частину, робота у Маневицько-Любешівському військкоматі – і, зрештою, повернення на державну службу, де його весь час «чекало» місце роботи.

«Це мені так пощастило, – усміхається молодий чоловік. – Бо тут у нас – порядок. А моїм хлопцям – по-різному…»

До речі, посвідчення учасника АТО головний спеціаліст департаменту економіки, як і багато його побратимів, ще чекає. Із січня. Каже, що війна «виховала» в ньому терпіння до бюрократичних процедур. Демобілізований Олександр Кролік залишається в резерві ЗСУ.