Трьох загиблих бійців з Волині нагородили посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Відповідний указ підписав Президент Украни Петро Порошенко.

В документі Порошенко постановив нагородити посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня трьох бійців підрозділу «Світязь»: Максима Ляшука, Сергія Помінкевича та  Віктора Шолуху.

Нагадаємо, боєць батальйону «Світязь» Ляшук Максим, позивний «ЯР», віддав своє життя за мир та єдність України. Хлопець після Іловайського котла довгий час вважався зниклим безвісти. Його опізнали за аналізом ДНК-експертизи.

Полінкевич Леонід Олександрович, 30 років, смт. Колки. Майор в/ч А2331(м. Володимир-Волинський). Кадровий офіцер.

Загинув 22 травня під Волновахою. У переддень трагедії о 21:30 мама до нього зателефонувала. Був веселий, сказав: «Мамо, все нормально. Я тобі передзвоню». Потім ще раз набрала його о 6-й годині, але зв'язку не було… Зранку 22 травня в Колках всі знали, що Льоні вже немає. Батько йшов на роботу, вітався з усіма, усміхався, а люди відводили погляди. Лише за кілька годин знайомий наважився повідомити йому страшну звістку. Коли сестра зайшла в селищну раду, мама лежала на підлозі, а батько враз почорнів.

Поховали його у Колках 27 травня. В останню путь проводили його не трасою, а тією дорогою, якою бігав маленький Льоня. Вдома тата не дочекалася донечка Олександра.

Віктор Шолуха народився 29 серпня 1974 року у селищі Локачі. Закінчив СПТУ-21 Локачинського філіалу Волинської області за спеціальністю «Тракторист-машиніст широкого профілю з вмінням виконувати роботи слюсаря-ремонтника». Був міліціонером взводу №1 роти РПСМОП «Світязь» УМВС України у Волинській області.

«Віктор, як професійний водій, від початку нашого відрядження на схід працював із добровольцями батальйону «Миротворець». Згодом у «зеленому коридорі» я потім побачив його обстріляний автобус. Лобове скло було пошите автоматною чергою, а задня частина автобуса була пошкоджена «ПТУРами», поряд працював БТР, лежали мертві. Віктора серед них не було. У мене ще довгий час жевріла надія, що він врятувався: можливо, у полоні і подасть про себе звістку. На жаль … Як він загинув, ніхто не знає», - згадує Ігор Дрючан

Залишився живим після іловайського котла, але зустрів смерть 29 серпня у «зеленому коридорі», коли разом із добровольчими батальйонами та військовими колоною покидав місце кривавої битви.