Минулого тижня Маневиччина прощалася 42-річним мешканцем села Матейки Василем Демчуком. Він потрапив у полон під час боїв за Дебальцівський плацдарм. Бойовики живим знімали його на відео, а через деякий час він опинився у донецькому морзі з понівеченою головою без вуха, - пише Вісник.

Василь був п’ятою, передостанньою, дитиною сільської родини. Десятилітнім, став напівсиротою, залишившись без материнської опіки. Проте турботою, завдяки батьку, старшим братам та сестрам, хлопець обділений не був. Тому і виріс, як свідчать усі, хто його знав, добродушною та справедливою людиною.

– Вчився Василь добре, – пригадує старший брат Петро. – Виконував і домашню роботу: пас корів і доїв їх, ходив за плугом, косив. Любив ходити риболовлю, полювання, а також збирати гриби.

Перед армією хлопець закінчив Колківське СПТУ, став трактористом. Професійні навики знадобились під час служби в танкових військах.

Оскільки в Матейках роботи практично не було, останнім часом Василь жив у старшого брата Петра в селі Забороль Луцького району, що неподалік Луцька. Вивчив секрети будівельної справи, допоміг брату завершити будівництво дому. Брався за все – робота у його руках просто горіла. Аби заробити копійку, разом із сусідом Іваном, з яким товаришував з дитинства, робили ремонти квартир у Луцьку.

– Він ніколи й гадки не мав відмовлятися від служби, завжди був справжнім патріотом – пригадує Іван. – Завжди говорив: «Якщо треба, значить треба». Тож, коли отримав повістку, відразу пішов у військкомат, а ремонт у черговій квартирі я вже завершував сам.

Мобілізували Василя Демчука у серпні 2014 року. Спочатку направили в навчальний центр у селі Старичі. А після зарахування до 30-ої ОМБ, де став командиром БМП, протягом місяця проходив бойове злагодження на Миколаївському полігоні. Далі чекало бойове завдання з охорони шлюзів біля кордону з Кримом.

Василь часто телефонував родичам. Востаннє бачили його рідні у січні 2015 року, коли приїздив у місячну відпустку. Проте за десять днів до її завершення всіх відкликали через обстріл Маріуполя. Боєць швидко спакував речі і без зайвих розмов попрямував у частину. Після бойових завдань поблизу Маріуполя направили в найгарячішу точку того часу.

– Коли ми дізналися, що Василя перекидають під Дебальцеве, стали ще більше хвилюватися, – пригадує Петро Демчук. – Бувало, по кілька днів без дзвінків.

12 лютого пану Петру подзвонив товариш Василя Іван і повідомив, що Василь пропав. Вони ще 9 лютого з групою бійців вирушили колоною з передової в тил за боєприпасами і не повернулися. Їх почали шукати. На третій день виявили розстріляну техніку, але без бійців. Того ж дня Петро Демчук написав заяву про зникнення брата у відповідні органи в Луцьку. А ввечері того таки 12 лютого донька пана Петра натрапила на відеоролик в Інтернеті, на якому було видно, як Василя Демчука взяли в полон і показали військового квитка. У рідні зародилася надія, що незабаром побачать сина, брата та дядька живим. Стали думати, як його дістати із полону, звертались до волонтерів.

– Десь через місяць нам надіслали світлини, де Василя везуть у причепі позашляховика, – продовжує Петро Гервасійович. – Він сидів, ще двоє біля нього лежали, і ще декілька жвавіших у кузові. Та після цих двох фотографій виставили і третю, де вже було видно, що наш Василь лежить в морзі, як згодом виявилось, у Донецьку. Тіло було понівечене, голова – як спущений м’яч, яким грали у футбол, без одного вуха. Волонтери займалися, аби забрати тіло Василя та інших бійців, які на той час вже були прикопані.

Нелегко було впізнавати брату та сестрі понівечене тіло їхнього Василя у дніпропетровському морзі. Допомогло, те, що мали знімки вставлених передніх зубів і шрам на руці – одного разу невдало рубав дрова.

Доставляли тіло нескореного бійця на малу батьківщину волонтери із Луцька, односельчани ж зустрічали героя, стоячи на колінах. Провести в останній земний путь молодого чоловіка прийшло чимало люду. 

До місцевого храму, а потім до кладовища труну на руках несли працівники військового комісаріату, яких періодично змінювали місцеві парубки. Печальними мелодіями, сумну новину сповіщав на всю округу духовий оркестр.