Лучани, яких масово везли на чужину у вагонах як худобу, які пройшли трудові катівні, були на межі смерті й вижили - вони об’єдналися в громадську організацію. Втім, старенькі кажуть, що міська влада їх ігнорує.

Голова громадської організації «Луцька міська ветеранська спілка політв’язнів і репресованих» Олександра Бондар у коментарі для Інформаційного агентства Волинські Новини розповідає, що від них влада відвернулася. Жінка каже, що міська влада неодноразово давала обіцянки допомогти фінансово ГО, втім, бажаного результату досі немає. Зі слів голови організації, в них - багато одиноких, тих, хто вже за станом здоров’я прикутий до ліжка, і потребує догляду.

ПОШУК ПОРОЗУМІННЯ ТА ПІДТРИМКИ ВЛАДИ

Свою громадську організацію репресовані та політв’язні з Луцька утворили в 2013-му році.

«Тоді ми звернулися до Луцького міського голови Миколи Романюка, аби нас фінансово підтримали для статутної діяльності, адже ми - неприбуткова організація. Спочатку нам сказали, що ми запізно звернулися, а це було в листопаді, мовляв, треба було до 15-го жовтня. Тоді ми просили 15 тисяч гривень. Зваживши на ситуацію, ми покірно змирилися. І вже вирішили, що у новому 2014-му році таки отримаємо фінансову допомогу. Аби нас почули – ми прийшли на сесію міської ради й звернулися до депутатів. Просили їх, пояснювали, що нам треба працювати з людьми, на дні народження, пам’ятні дати хоч навідати їх, подарувати якусь квіточку, щоб ми могли долучатися до громадських акцій, покладань квітів, аби про нас не забували, аби ми передавали пам’ять наступним поколінням. Тоді я виступила і з 44-х людей 38 проголосували «За», - розповідає голова громадської організації «Луцька міська ветеранська спілка політв’язнів і репресованих».

КОШТИ ВИДІЛИЛИ, АЛЕ НЕ ДАЛИ

Олександра Бондар каже, що тоді репресовані та політв’язні обласного центру дуже зраділи, бо відчули, що історію, яку вони на своїх плечах несли, не забудуть, а пам’ять збережеться, адже до них дослухалися та підтримають фінансово.

Втім, час йшов і, хоча, депутати проголосували за фінансування, виконавча влада Луцької міської ради не поспішала передавати кошти на громадську організацію.

«Після того голосування, де затвердили нам фінансування, проходить певний час, а я бачу, гроші не надходять. Мені з цього приводу в Луцькій міськраді кажуть, що грошей немає і що їх дадуть в другому кварталі року, якщо будуть», - говорить Олександра.

І знову розчарування. Керівник громадської організації подивована, чому їх «водять за ніс» вже другий рік поспіль, адже сума невелика для міського бюджету.

«Так, у 2014-му році нам ні копійки не дали. Для чого тоді нам давати обіцянки, якщо їх не дотримуватися?! Зрозуміло, у нас війна і ми не дуже наполягали. У нас є членські внески по 5 гривень, але цих грошей - недостатньо, аби ми могли активно проводити нашу діяльність, а вимагати від стареньких, одиноких людей більше грошей – не можемо, бо і так з копійки на копійку перебиваються», - веде далі наша співрозмовниця.

Аби отримати фінансування вже у новому 2015-му році, Олександра Бондар усе робить так, як їй порадив мер – пише відповідного листа щодо фінансування і подає його до 15-го жовтня. У ньому ж розписала усі заходи, які запланували на рік, подали розрахунки.

«Я собі думаю так, що хай ми не отримали підтримки у 2013-му році, 2014-му році, але вже у 2015-му про нас не забудуть і ми матимемо фінансування. Втім, приходить лист з міськради, мовляв, ми не бюджетна організація і не ветеранська. Але як же ж так!? Наша назва така – «Луцька міська ветеранська спілка політв’язнів та репресованих», у нас і в статуті написано, що ми - ветеранська організація», - каже голова ГО.

НОВИЙ КОМПРОМІС ЧИ ЧЕРГОВИЙ ОБМАН?

Потому організації запропонували новий механізм фінансової підтримки.

«Нам кажуть, що все ж дадуть гроші на соціальні заходи, але треба для цього відкрити рахунок у казначействі і на кожне свято ми повинні розписати, що будемо робити. Листа маємо надіслати до Романюка, а він дасть вказівку департаменту соцполітики й ті виділять кошти. У рік можуть профінансувати на 5 тисяч гривень. Ну, думаємо хоч щось. Відкрили ми рахунок, розписали заходи на травень, але… знову нас лишили ні з чим.

Ми написали Романюку лист 12-го травня і розписали заходи з нагоди відзначення Дня пам’яті жертв політичних репресій. Цей лист направили у департамент соцполітики, а там відповіли, що для того, аби отримати кошти, потрібно присилати документи за місяць. Гаразд, я тоді розписую нашу діяльність на червень, адже цього місяця День Конституції, й вкотре подаю документи. Цього разу все зробила завчасно, як мені сказали. Втім, червень іде, а коштів ми знову не маємо. Тоді наш бухгалтер їде в департамент, аби з'ясувати, що знову не так. А їй кажуть, що в червні немає таких великих свят, тому радять нам розписати наші заходи на серпень, й тоді дадуть фінансування.

Я бачу, що усе це робиться для того, аби нам не дати грошей, інакше я це не можу розцінити. Таке ставлення від Луцької міської ради дуже ображає нас. Я неодноразово ходила до Романюка, він щоразу дає обіцянки, втім, як тільки справа переходить у департамент соціальної політики, то там стають на дибки й кажуть, що нам нічого не передбачено. Для прикладу, є подібна громадська організація до нашої, але обласна, то вони мають фінансування з обласного бюджету на статутну діяльність, а нас ігнорують» - пояснює Олександра Бондар.

Натомість з приводу того, чому кошти не дали у червні, як просили громадські активісти, директор департаменту Лариса Боярин запевняє, що на це були вагомі підстави.

«Конкретно по цьому випадку я не можу точно сказати, але запевняю, що якби вони подали усе потрібне, мали свій рахунок у казначействі, то кошти отримали б. Такого не могло бути, що їм сказали, мовляв, «в червні немає таких великих свят» й відмовили без поважних причин. У нас єдиний підхід до всіх громадських організацій. Я вам скажу так: якби міська рада хотіла б їх проігнорувати, то кошти з бюджету на підтримку не передбачали б», - наголошує Боярин.

«… НАС ЛИШИЛИ ОСТОРОНЬ»

Зауважимо, в ГО є 37 членів, більшість - люди поважного віку. Серед них є ті, кому по 90 років, а є такі люди, хто не має здоров’я самостійно пересуватися і прикуті до ліжка.

«Ви ж зрозумійте, що до них у пам’ятні дати треба прийти, привітати навіть з квіткою і листівкою, принести їм продуктовий набір, а нам кажуть, що квіточку можна, а продуктовий набір - не «передбачено», - каже голова організації і додає, що їй висловлювали претензії, що вони об’єдналися в громадську організацію.

Зокрема, розповідає Олександра Бондар, директор Департаменту соціальної політики Луцькради Лариса Боярин казала: «Як ви реєструвалися, то чого не прийшли до нас запитати, чи варто створювати організацію, чи ми будемо вас обслуговувати».

«Ви зрозумійте, ми ж не якась організація «любителів пива» тощо. Тут згуртувалися люди, які пройшли тюрми, які по 10-20 років були в Сибіру на засланні і відвертатися від нас – це гріх. Єдину підтримку, яку ми отримали – від представника обласної влади, який домовився, щоб дали дозвіл збиратися раз на місяць впродовж двох годин у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки».

Прикладом того, як до нас ставиться міська влада є випадок у терцентрі. До нас зателефонувала Олена Макарова й запросила 5 чоловік на заходи з нагоди відзначення Дня пам’яті жертв політичних репресій. Туди прийшли наші люди, сіли за стіл, а їх хотіли вигнати, мовляв, це захід лише для учасників обласної організації. Після суперечки, вони покинули захід. На виході зустрілися з Луцьким міським головою Миколою Романюком. Той запросив назад у приміщення. Потому мер почав роздавати грамоти з нагоди дня вшанування й нашим нікому не дав. Тут виходить так, що учасників обласної організації вітає голова обласної ради Валентин Вітер, губернатор і Луцький міський голова, а нас лишили осторонь», - підсумовує голова громадської організації «Луцька міська ветеранська спілка політв’язнів і репресованих» Олександра Бондар.

Жінка додає, що єдині, кому вони потрібні – небайдужі лучани та деякі фонди.