В’ячеслав Зенц із Кроватки Рожищенського району не чекав повістки з військкомату. Разом з братом пішли добровольцями в 95-у аеромобільну бригаду. Усе разом. Навіть позивний на двох один – «Брати», - пише Громадське.Волинь.

«Бог беріг від смерті, люди моляться за нас, свічки в церкві ставлять, ми молимось, тому і вижили», – міркує кіборг. Про те, що його так називають не задумувався – не було коли.

«Там нема нічого цікавого. Тільки стріляєш і все. Живеш в ямі. Навіть в туалет страшно вийти. Боїшся, щоб снайпер не застрілив. По три тижні берці не знімаєш».

«Офіцери молоді були. В екстрених випадках вони у нас питали, що їм робити. Бо вони ж до цього тільки на плацу командували»
В’ячеслав пригадує, як гасив палаюче тіло брата. Підірвались на БТРі. Водій згорів. А брати лишились живі. «Ніколи не сяду в БТР. Якщо їхати, то тільки зверху. Бо всередині – могила» – каже боєць. Але найболючіший спогад кіборга про те, як учні Березолуківської сільської школи зібрали гроші, купили і передали на фронт 24 пари чобіт. А їхньої роти із виконання завдання поверулося всього кілька чаловік…