Перше, на що звертаєш увагу, коли під’їжджаєш до села Оленине, що у Камінь-Каширському районі, – величний храм на пагорбі. Його три куполи сріблом виблискують на фоні неба. «Благодатне місце», – мимоволі приходить думка. Під’їжджаємо до храму, заходимо на подвір’я. Який же тут порядок – трава викошена, дрова рівненькими рядочками складені під навісом, квіти висаджені. Біля храму – пам’ятник. Підходимо ближче – і німіємо. Це пам’ятник останньому російському царю Миколі та його сім’ї, - про це пише Вісник і К.

Що ж пов’язує Оленине і царську родину? Як сказав голова сільської ради Олександр Сидорук – нічого.

– Наші люди й самі дивуються, навіщо батюшка цей пам’ятник поставив. Наш храм названо на честь святого Іова Почаївського, – каже Олександр Віталійович. – А пам’ятник царській сім’ї з’явився у 2013 році до річниці Хрещення Русі. Отець Леонід пояснив це тим, що то був останній цар перед приходом більшовиків, сім’я якого прийняла мученицьку смерть.

Із самим отцем Леонідом журналістам поспілкуватися не вдалося – двері священицького дому були зачинені. А коли попросили дати номер мобільного, щоб зателефонувати, то почули:

– Наш отець ні мобільним телефоном, ні комп’ютером не користується. У нього навіть телевізора в хаті немає. Якщо хочете його застати, то приїжджайте у суботу на вечірню або у неділю на вранішню службу. Тільки у такому вигляді батюшка вас до храму не пустить, – критично поглянула на джинси журналістки одна зі словоохочих мешканок Олениного.

– Він дуже строгий, правильний, – долучається до розмови інша сільчанка. – Навіть на похороні не всіх до храму пускає.

– Як це так?

– А от так. Діти по світах роз’їхалися, приїжджають, приміром, батька хоронити. Так тих, хто ходить в українську церкву чи до протестантів, він до церкви не пускає. А було навіть таке, що батька хресного за двері виставив, бо той «Вірую» українською розказав. Не починав обряд хрещення дитини, поки чоловік не вийшов з церкви.

Журналіст жаліє, що не вдалося задати питання отцю Леоніду: хіба має значення, якою мовою людина читає молитви до Бога? І що доброго зробила династія Романових для України, щоб її так возвеличувати? Чи не за наказом російських царів вмирали сотні тисяч українців? Достатньо згадати, на чиїх кістках збудували їхню столицю – величний Санкт-Петербург. Чи не достойний пам’ятника останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський, якого російська цариця Катерина вислала на Соловки? Він же смиренно прийняв свою долю, не допустив, щоб козаки лили кров православних братів своїх, коли царське військо підступно оточило Січ. За своє життя праведний Петро побудував десятки церков.

Зрештою, храм в Олениному носить ім’я Іова Почаївського. Цей святий жив у період, коли наші землі насильно окатоличували. Він був ігуменом у Дубенському монастирі, потім перейшов служити у Почаївську лавру. Був великим подвижником та борцем за православ’я, за віру і волю рідного народу. Хіба він менш достойний пам’ятника, ніж царська родина чужої держави, сучасні керівники якої у кращих традиціях колишніх самодержців знову насилають на українську землю війська?

Звідки у священика з поліського села таке поклоніння Росії? Люди розказують, що навіть у його хаті висять портрети царської сім’ї, а нашу державу інакше як «окраїною» він не називає. Виявилося, сам отець Леонід родом зі Старовижівського району. В Оленине приїхав служити років 15 тому. Саме завдяки йому у селі з’явився храм. Це ще одна особливість Олениного – люди тут століттями жили, а церкви своєї не мали, ходили у сусіднє Боровне. Чому так, ніхто сказати не може. Припускають, що загалом село, яке спочатку називалося Жирово, було маленьким, розрослося лише після війни, коли сюди попереселяли люд з навколишніх хуторів. Спочатку отець Леонід правив службу у звичайній селянській хаті. На храм же гроші збирали всім миром. І збудували на славу Божу.