Сорокарічний лучанин Володимир Макарчук - ще донедавна моряк, який не раз пірнав із судна в океан. Не так давно чоловік невдало увійшов у води волинського озера й отримав травму, яка прикувала молодого чоловіка до інвалідного візка.

Володимир Макарчук розповідає про себе - після училища пішов до армії. Два роки служив у морському флоті на легендарному «Гетьмані Сагайдачному». За той час виходив у дальні плавання в океан й здавалося, що вода - це його стихія.

Повернувшись на малу батьківщину, Володимир Макарчук з друзями поїхали відпочивати на озеро Пісочне. Як результат - моряк зі стажем, вийшов з води з компресійним переломом шийного хребця.

«Уже збиралися після відпочинку повертатися додому, то було останнє занурення» - згадує Володимир. - «Я це все пам' ятаю. Я пірнув, хлопці були теж на кладці. Пірнув і кажу: хлопці, виймайте мене, бо я вже ніг не відчуваю. Я ще сам до кладки доплив, а потім вже, пам’ятаю, хлопці викликали швидку. Зі Старої Вижви приїхала швидка, мене забрали. То я до Старої Вижви пам’ятаю ще, а от як звідти до Луцька доправили вже, то не пам’ятаю. Без свідомості. Згодом лікарі сказали, що неправильний вхід у воду… І ото воно на шию так дало, вийшла травма. І от так із 2004 року я пересуваюсь за допомогою візка» - розповідає чоловік.

Отак і перевернулося з ніг на голову життя Володимира Макарчука. Всіма силами намагається бути потрібним в господарстві. Підмітає подвір’я, рубає дрова та ходить за покупками до магазину - словом, отямився від реанімації й зрозумів, що є заради кого жити на цьому світі. Зазвичай люди із такими травмами не володіють руками. Володимир же може пишатися своїми досягненнями. Каже, що не міг дозволити собі, щоб дві найдорожчі йому жінки втратили з його травмою чоловічу допомогу.

«Я не вірив зразу. Але як? Я отямився в реанімації. Я не ворушився, на витяжці лежав, якось так я думав все, що молода дружина треба жити. Я руками не міг працювати, то племінник гантелі приніс по 400 г. мене годували, я нічого не міг сам робити. Тепер розробив руки – зараз все нормально. Я 16 кг гирю піднімаю. Сила є» - розповідає Володимир.

Відтак, найліпшим помічником став для чоловіка електроскутер. Подарував його товариш-«шийник». Як і кожна машина, цей пристрій також потребує відповідного догляду. Потрібен був зарядний пристрій для акумулятора, сім’ї Макарчуків було важко назбирати для нього кошти. Звернулися до благодійників, і першим з усіх цій родині допоміг благодійний Фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

«Про Фонд Ігоря Палиці взнав від товариша, від Олексія Курбанова. Він мені сказав, що фонд Ігоря Палиці «Новий Луцьк» допомагає неповносправним. Ми поїхали у фонд і там секретар допоміг нам оформити усі документи, вона зробила ксерокопію і сказала, що як буде все нормально, то вона до нас передзвонить. Так воно і вийшло, вона передзвонила до нас, наступного дня кошти перерахували, тому що за свої кошти я не можу купити того зарядного пристрою для електроскутера», - розповідає Володимир.

Так, як мізерна пенсія не дозволяє лучанину самотужки боротися з викликами хвороби, сім’я Макарчуків цьогоріч звернулася по допомогу до Фонду Ігоря Палиці, щоб виділили кошти на ремонт редуктора.

«Пенсії інваліда не вистачає навіть на необхідні ліки, а хочеться бути ще й потрібним, а не обтяжувати жіночі руки. Та й просити чоловік не звик. У фонді ж «Новий Луцьк» і прохачем себе не відчуваєш – тут допомагають так, як ніби це – природна необхідність, своєрідний обов’язок подарувати увагу тому, то цього потребує» - зазначає Володимир.

«Вкрай рідко попадаються такі люди, що допомагають неповносправним, пенсіонерам. Буває таке, що звернешся, отак звернешся у міськраду, а потім ще прийдуть і дивляться, чи то треба чи ні. Якщо людина звертається, то їй потрібно. Дякую, за розуміння благодійників Фонду Ігоря Палиці» - підсумував Володимир Макарчук.