Волинський край може похизуватися багатьма видатними гравцями, які пославили рідну землю далеко за межами України. Звісно, найсвіжішими у пам’яті є виступи за збірну та клуби Анатолія Тимощука, В’ячеслава Шевчука, Тараса Михалика, Артема Федецького…  Усі вони пройшли шлях через юнацький футбол, однак тоді до них не була прикута така вагома увага вболівальників та журналістів, як нині. Вважаємо, дарма, адже саме від формування особистості в ДЮФК та ДЮФЛ залежить подальше зростання виконавця.

«ВолиньSport» уже писав про чотирьох вихованців луцького ДЮФК «Адреналін», які у складі «Шахтаря» стали чемпіонами України у своїй віковій категорії. Одним із чемпіонів є Дмитро Бабенко, який пробивав у серії пенальті вирішальний п’ятий удар. Поки Діма перебуває в Луцьку, ми не змарнували нагоди із ним поспілкуватися.

- Дмитре, розкажи як ти почав грати у футбол, хто привів у секцію?

- Ще до навчання у школі я мріяв займатися футболом. На початку першого класу тато завів мене на тренування до мого першого тренера - Школи Євгенія Йосиповича. Основною мотивацією було бажання грати у футбол, тому намагався віддаватися під час тренувального процесу та турнірів. Так, першою і єдиною футбольною школою до «Шахтаря» став ДЮФК «Адреналін».

- Що відчув, коли вперше дізнався, що за тобою стежить «Шахтар»?

- Я дуже зрадів, що мною цікавиться такий престижний клуб. Відразу загорівся бажанням показати себе.

- Як проходила акліматизація в новій команді? Чим відрізняються тренування в Луцьку та Донецьку?

- Спочатку було дуже важко - новий колектив, далеко від дому, від батьків. Але до цього я з часом звик. Були дуже цікаві, але, як для початку, важкі тренування . Конкуренція була і є надзвичайно велика, тому потрібно викладатися на всі сто, а тренери в «Шахтарі» дуже вимогливі та мають великий досвід. Якщо в Луцьку у нас був один наставник, там їх набагато більше: тренер з фізичної підготовки, тренер з техніки, старший тренер, головний тренер, помічник тренера, координатор академії. 

На Волинь же приїжджаю зазвичай  на канікули, а інколи й на вихідні.

- Чи спілкуюються з юнацькими командами зіркові гравці основи?

- Коли ще ми базувались в Донецьку , майже кожен день бачили і відвідували тренування першої команди, спілкувалися небагато, але набиралися досвіду, дивлячись на їхні тренування.

- Хто твій улюблений гравець, і на кого ти хотів би бути схожим?

- Взагалі, мій кумир – Кріштіано Роналду. Але якщо дивитися по моїй позиції (опорного півзахисника), то я б хотів бути схожим на Іско.

- Яка твоя футбольна мрія?

- Моя футбольна мрія – потрапити  в престижний англійський клуб і виграти з ним всі трофеї, як це називається там, зробити требл.

- Опиши, будь ласка, твій стан до, під час, і після пробиття вирішального пенальті за золоті нагороди в ДЮФЛУ.

- Так, як я пробивав останній, і  це було надзвичайно відповідально. Я намагався сильно не хвилюватися, бути впевненим у своїх силах. Мені це вдалося. Я впевнено підійшов до м'яча і реалізував удар. Після перемоги в мене були неперевершені відчуття, здійснилася моя дитяча мрія - стати чемпіоном України і стати автором забитого м'яча у фіналі.