21-річний волинський боєць, сержант-контрактник Сергій Кацавальський упевнений, що його армійська кар’єра у 169-му Навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» — лише початок життєвого шляху.

Його однострій поки що прикрашають лише дві військові відзнаки. Це нагрудний знак «Гвардія», який вручають усім, хто відслужив щонайменше 6 місяців у військових частинах, що мають гвардійське найменування, та «Відмінник Збройних Сил України», яким нагороджують за бездоганну дисципліну та зразкову службу. А до 2013 року про армійський уклад Сергій знав небагато, - йдеться у публікації видання STN.

У родині хлопця немає військових, тож коли одягнув однострій, ніби перегорнув нову сторінку життя. Строкова служба у 169-му Навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» не обіцяла бути легкою і курсант Кацавальський відчув це відразу. Натомість намагався не розхолоджуватися, а навпаки — перелаштувався на дисципліну, на неухильне виконання службових обов’язків, ратне навчання. Звісно, це вартувало значних моральних і фізичних зусиль. Але згодом звик, став загартованим та отримав добру військову виправку.

Командири відразу розгледіли в Кацавальському здібного військовослужбовця. Причому не лише як сумлінного виконавця, а й керівника, здатного добре оволодівати усіма необхідними дисциплінами та передавати свої знання іншим. Тож після закінчення курсу навчальної програми юнакові запропонували залишитися в частині. Він погодився і вже у жовтні 2013-го став інструктором навчального механізованого взводу, отримавши звання молодшого сержанта.

Перших «учнів» Сергій отримав дещо пізніше, коли на Сході України загострилася ситуація і в «Десну» стали надходити мобілізовані. Призовний контингент, з яким і тепер працює сержант Кацавальський, дуже різноманітний. Це люди багатьох професій, починаючи від учителя і закінчуючи слюсарем чи приватним підприємцем. Їхній вік — від 20 до 60 років. Не секрет, що знайти порозуміння з такою «різношерстною» аудиторією часом вартує чималих зусиль. Адже вони не просто молоді солдати, які вперше у житті потрапили в армію, а цілком сформовані чоловіки, серед яких чимало таких, які й самі можуть будь-кого навчити.

— Серед навідників-операторів БМП-2, для яких я викладаю дисципліни, трапляються добре підготовлені хлопці, які дотепер гарно пам’ятають усе, чому їх вчили багато років тому, — ділиться секретом порозуміння з мобілізованими Сергій. — Тому, аби заслужити серед них авторитет і повагу, необхідно, перш за все, бути обізнаним самому та демонструвати відмінні практичні навички на заняттях.

Саме так Кацавальський і робить. І не важливо де: у навчальному корпусі, на полігоні чи на тактичному полі. Окрім отримання необхідних знань, сержант-інструктор чималої уваги приділяє формуванню міцного морального духу своїх підопічних. Адже нещодавно самому довелося переконатися в тому, що поняття «професіонал» у мирному житті та в реальній бойовій обстановці значно різняться.

Річ у тім, що відразу після закінчення строкової служби Сергій Кацавальський вирішив підписати з військом тимчасовий контракт. Пояснює це ситуацією, що склалася на Сході нашої держави, і необхідністю захищати суверенітет Батьківщини. А вже незабаром написав рапорт по команді, щоб його відправили для виконання завдань у зону проведення антитерористичної операції. Командування не стало заперечувати. Адже золоте правило — добре навчити зможе тільки той, хто сам знає війну не по підручниках — у всі часи було актуальним.

Про свої наміри залишитися на контрактній службі батькам — Валентину Миколайовичу й Олені Степанівні — син розповів відразу. А ось про бажання боронити державу від агресора — уже безпосередньо напередодні виїзду. Не хотів хвилювати.

У зоні проведення антитерористичної операції ротна тактична група, де проходив службу Сергій, утримувала позиції у полі між селищами Малоорлівка й Орлово-Іванівка на Донеччині. Його блокпост, зокрема, контролював дорогу між цими населеними пунктами. Ліворуч від наших хлопців розташувалися позиції ополченців так званої ДНР, праворуч — чеченців, а з фронту підпирали російські «відпускники». Ворожі війська регулярно обстрілювали позиції Збройних Сил України. Іноді десятки разів на добу.

На блокпосту Сергій виконував обов’язки гранатометника АГС, оскільки на той момент із цією посадою він міг впоратися краще за всіх. І командири про це добре знали за результатами його попередньої служби: на заняттях хлопець виявляв неабияку цікавість до усіх видів озброєння, відтак не оминав можливості якнайкраще їх опанувати.

Таку допитливість, можливо, хтось і вважав дивацтвом, але коли Сергій потрапив на передову, його захоплення якраз стало в нагоді. Хто воював, той знає, що коли починається мінометний обстріл, недалеко завжди знаходиться ворожий коректувальник. Знешкодити його і є завданням гранатометника АГС.

Одного разу Сергію доручили оглянути місцевість навколо блокпосту. Напередодні від розвідників надійшла інформація, що сепаратисти готують вилазки своїх диверсійних груп. Тож боєць вирішив обстежити місцевість якомога глибше. Його пересування помітив ворожий коректувальник, який саме намагався визначити точні координати наших позицій. І вже за кілька хвилин ділянку, де знаходився сержант Кацавальський, почали щільно обстрілювати з гранатомета.

— Не можу пояснити чому, але жодного страху в мене не було, — розповідає сержант. — Пригадав лише настанови, які отримав під час строкової. До бліндажа дістався з неймовірною швидкістю, здивувавши навіть себе самого. Бронежилет і спорядження здалися тоді не такими вже й важкими…

Серйозність усього, що відбувалося, усвідомив пізніше, коли по прибуттю із зони проведення АТО отримав короткострокову відпустку і поїхав навідати рідних у селище Пустомити на Волині, звідки родом. Тамтешнє мирне життя ніби повернуло Сергію відчуття реальності.

Одного разу кілька чоловік з підрозділу сержанта Кацавальського, у тому числі і його самого, направили для посилення наших військ у Дебальцеве. Там боєць на власні очі бачив, як терористи з «Градів» розстрілюють будинки мирних жителів. Після загострення ситуації перебазувалися у селище Новогригорівку, яке із часом також опинилося в оточенні терористів. Отримали наказ виходити вночі, аби запобігти втрат. Дороги, не позначені на картах, старалися оминати. Напевне, саме це і дало змогу завершити маневр без боїв і втрат. Лише одного разу потрапили в засідку, з якої проривалися з боєм. Вже в Артемівську зустрівся з рештою свого рідного підрозділу.

Ті події Сергій не вважає якимись особливими. Говорить, що якщо людина одягла погони, то мусить робити свою справу без будь-якої бравади та вихваляння — спокійно і виважено. Тож якщо надійде наказ, він готовий знову їхати на заміну своїх товаришів. А поки що передає ази військової професії мобілізованим, які прибувають на підготовку до «Десни». Він, як і всі українці, мріє, аби війна швидше закінчилася.