Звістка про човен із тисячолітньою історією, знайдений на берегах Стиру в Старосіллі Маневицького р-ну, облетіла всеньку Україну. Краєзнавці не заперечують: якщо їхні припущення підтвердяться радіовуглецевими аналізами, довбанка претендує на вседержавну унікальність, а на місці, де її знайшли, проведуть серйозні археологічні дослідження. Та поки наковці готуються до вивчення місця із мінімум 1000-літньою історією, - пише Волинська газета.

У понеділок, 7 вересня, директор Маневицького краєзнавчого музею (тут човен і зберігатиметься) Петро Хомич зібрав прес-конференцію. Журналістам показали сенсаційну знахідку у всій красі. Петро Микитович розповів, що коло довбанки знайшли також дві старовинні металеві стамески та сокирку. Очевидно, такими знаряддями праці його й видовбали. Тепер шматочки човна повезуть у столицю, де врешті встановлять точний вік дерева, з котрого його зробили.

На одній зі стамесок місцеві мешканці навіть розгледіли знак, припустили, що це – символ князів Острозьких. Але то – вже відома історія, хоча й досить сумнівна.

Човен дістали з води дуже вчасно (2 вересня), бо одразу розпочалися дощі. Ще трохи – і древня знахідка могла би знову заховатися у воді. Сталося все з ініціативи Петра Хомича за сприяння патріотів Маневиччини Богдана Киричика та Петра Міцевського. Витягали чималий човен спільно з місцевими активістами. Правда, ще ночами човен охороняли правоохоронці. Ото й уся увага держави до знахідки, що здатна розкрити чимало таємниць древньої історії нашої землі…

Зате, розповідають хлопці, котрі знайшли човна, зареєструвалися під знахідкою як першовідкривачі після них уже людей із 30! Тож Миколі Ісакову та Володимирові Сачковському, очевидно, доведеться ще доводити свою першість.

Бабця Марта Матвійчук – копиллівчанка з діда-прадіда (с. Копилля межує зі Старосіллям саме у тому місці, де знайшли човен). Нас познайомив сільський голова Костянтин Давидюк, за що йому окреме спасибі. Тож Марта Архипівна розповідає, що бачила того човна, плавала у ньому, а напередодні, коли довбанку знайшли, наснився їй дивний сон.

 

У свої 88 бабця моторна і дуже балакуча. Тому кожне її слово – цінне й цікаве.

– Тут усі мої – і татусьо Архип, і мамуся Серафима народилися. То ми з мамусею плавали на тому човні, який ото тепер знайшли. Слухайте такую історію, – каже бабця, сідає і починає розповідати. – Я ще пам’ятаю такі роки… 33-й був, як моя мамуся померла… То ми якось перед тим, як вона занедужала, добиралися на Залушку і Вербник (урочища у Копиллі, – авт.), там у кожного була своя грядочка землі. Ми мали виривати брукву. От пішли туди. Я питаюся в мамусі: «А як ми туда перейдемо?». Мамуся мені: «А тато скаже старому Грицикові, щоб він нас перевіз на Залужку». Там Стир був крепко глибокий. Зара вже никуда. Мама тоді сіла кузьочка так, бо вона була здорова така. А я ше плюскала рукою воду. Грицик то нам каже: «Ви не шевелітеся, бо вивернетеся звідси, на цьому човні треба сидіти тихенько».

 

Та мушу зізнатися: очевидно, не цим човном бабця Марта з мамусею пливли.Чому? Бо вона сама зізнається, що не міг він бути таким довгим (знайдена довбанка – 12 м). Але ж на протилежному березі, як відомо, є ще один човен, поки точно не встановлено його довжини, але він однозначно коротший. Тож – хтозна. Та й не даремно ж бабці напередодні снився сон…

– Мені приснилося, ніби я пливла човном, – помітно, що бабця сама неабияк пишається цим фактом: мовляв, провидиця. – Коло мене було ще дві дівчини, може, років сім чи вісім, і Степочка. От сіли ми всі, а той човен – зразу на дно. А води так багато. Кажу, вилазь-мо, бо потопимося! Я то під себе тако вмію воду вернути, бо топилася вже раз. А ше за якусь лозяку ухоплюся, та й вилізу. То ми з тими малими дівчатами першими попливли, а тоді вже я йому (очевидно, бабця має на увазі якогось весляра, – авт.) кажу: їдь по Степочку. А він мені: «Нехай вона подніме сподницю і йде на бистриню!». Посля тих слів я й кинулася!

 


Бабця пригадує іще один цікавий факт. Очевидно, міст через Стир, що сполучав Старосіллля та Копилля, і який розібрали після Першої світової (це історичний факт), згодом частково відновили. Марта Архипівна пригадує міст із двох дощок. Каже, він австрійський, то німець зробив. А всі копиллівчани ним ходили.
Запитую, чи бачила бабця Марта того човна потім. Каже, що так. Вона припускає, що йому не більше 300 літ. Як рахує? – «По своюй жизні». Вона переконана, що робили його копиллівські майстри. І геть той човен не дубовий, а буковий. Ну, кожному своя сорочка ближче до тіла.

– А язик у мене язикатий. Добре меле. А де меле, то й люди туда йдуть, –зізнається Марта Архипівна.

А де ж узяв довбанку той дід Грицик, який катав Марту та її мамусю? Так-от. Грицик мав 12 дітей – від 3 жінок. Бідний такий, землі мало. Став на водній ділянці (колись та ділянка сполучала Копилля з пристанню у Колках).


– То йому польська влада виділила, коли попросив. Взяв векселя, заплатив. А потім ним людей перевозив – брав за те 50 грошей. Стир такий широкий був і глибокий, – розповідає бабця. – І риба така була – ого-го.

Бабця жаліється, що не взяли її, коли човна діставали зі Стиру. Вона ж усе добре пам’ятає, могла би стільки розказати краєзнавцям.

Але повернімося до Грицика і його човна. Марта Архипівна каже, що був він «в українській партії». Тож коли прийшла «совєцька» влада, то їм це… «не понаравилося». Чоловіка забрали. А човен сам по собі плавав – туди-сюди.


– Взяли люде того човна припалювали, – розповідає бабця Марта. – Потім його молоді такі хлопці посунули на старосільський бік. А ми ше дивилися, смішно було, як вони тягнули. Припалювали. Довго там він був. Люде самі його брали, як треба було перепливти з берега на берег.
А потім старосільчани, за розповідями Марти Архипівни, коли побачили, що копиллівчани прийшли на їхній бік і вже навіть траву косять, то взяли й пробили того човна. Він і потонув.

Чекаємо також, коли зі Стиру піднімуть на поверхню іще один човен. Чекаємо, коли до нас приїдуть археологи і проведуть масштабні розкопки Городища (урочище довкола місця знахідки), Татарської гори (курган у Старосіллі) і таки доведуть, що місце – давно заселене. А можливо, саме з Волинського Полісся розпочинається історія давніх слов’ян?