«Міський голова може почуватись й некомфортно. Головне, щоб людям жилося добре», – ці слова вклали в уста Миколи Романюка напередодні виборів мера Луцька і винесли в заголовок пропагандистського матеріалу, розміщеного в багатьох волинських ЗМІ, в жовтні 2010 року. Усі наступні п’ять років Микола Ярославович, який за підтримки грошових мішків із «Континіуму» таки зумів запудрити людям мізки й всістися у крісло міського голови, чинив так, ніби прагнув довести: все, написане піарниками, його не стосується, - пише Волинська правда.

Поїздка в Німеччину, де Луцьк представляв свій туристичний потенціал, участь у конференції в Дубліні, організованій Парламентською Асамблеєю Ради Європи у рамках програми «Інтеркультурні міста», відвідини Норвегії у складі делегації представників місцевого самоврядування України – це, безумовно, незабутні враження Миколи Романюка за п’ять років перебування на посаді міського голови Луцька. А ще – зручне сидіння в «Хюндай Сонаті» 2012 року випуску, яке безоплатно передала в користування меру структура, пов’язана з «Континіумом», участь в ролі «весільного генерала» на різних фестивалях, урочистостях, ювілейних заходах і просто відзначенні професійних свят, де можна подякувати за роботу, по-домашньому поплескати по плечах друзів-бізнесменів, вручити трудягам премії й подяки. І все це – для блага рідного Луцька.

За час керування Миколою Романюком містом щовівторкові наради в міській раді проводилися не частіше, ніж двічі на місяць. Бувало, що ще рідше. Чудова можливість для керівників структурних підрозділів міськради і комунальних підприємств розслабитись, не думати про проблеми, а вирішувати ближчі собі і своїй родині питання!

Микола Ярославович воліє не зациклюватися на проблемах, вичікує, а раптом вони самі розсмокчуться. Як дитина, яка закриває очі й думає, що вона сховалася, а потім щиро дивується, чому її знайшли. Та коли вже дуже напосідають: обіцяє, обіцяє, обіцяє. За час своєї каденції Микола Романюк став першим в Україні мером за кількістю обіцянок! Учасники всеукраїнського проекту «Слово і діло» нарахували їх у мера Луцька аж 327. При цьому 121 обіцянку Романюку так і не вдалося виконати, що склало 37% рейтингу його безвідповідальності.

«За час перебування в кріслі мера Микола Романюк так і не відмежувався від підтримки впливового місцевого бізнесу в особі Ігора Єремеєва та Ігоря Палиці. А тому в деяких місцевих справах міг вільно себе почувати та розраховувати на фінансову допомогу. Однак опозиційна налаштованість представників Палиці у Луцьку, а також передчасна смерть народного депутата-мажоритарника Ігоря Єремеєва частково похитнули позиції міського голови. Адже наразі він залишився без впливових кураторів і лобістів, з обвинуваченнями у корупційній складовій його влади», – розповів у коментарі у рамках спецпроекту «Обрані» регіональний аналітик «Слова і діла» Віктор Гаврилюк.

Відтак, за словами аналітика, наразі для мера Луцька, як ніколи, актуальна фраза Шарля Луї де Монтеск`є, який зазначав, що «фінансисти підтримують державу (в даному разі місцеву владу), як і мотузка підтримує повішеного».

Чого тільки не обіцяв Романюк лучанам! І гарячу воду до Дня Незалежності (з того часу минуло вже більше місяця, в крані й не булькнуло),і побудувати музичний фонтан на Театральному майдані (грає на сонці калюжами після дощу), і реконструювати пішохідну вулицю Лесі Українки (та що там міняти, і так може бути), розширити проспект Волі від Шопена до Київського майдану (дорого, нема грошей), освітити всі вулиці і прибудинкові території (станом на 31.12.2014 року зовнішнє освітлення є на 75% вулиць міста, вуличне освітлення у мікрорайоні Вишків планують облаштувати у 2016 році), відкрити амбулаторію в районі Дубнівської (обіцяв у травні 2011-го, у липні 2015-го заявив: «Триває пошук приміщення») побудувати і розширити в 2014-2015 роках 5 амбулаторій сімейної медицини (виготовили проекти для амбулаторiй на вул. Наливайка, Рiвненськiй та Бенделiанi, та Світовий банк все не дає грошей на їх реалізацію. На вул. Гордiюк та Стрiлецькiй цього року вже не встигнемо), спорудити та облаштувати студентське містечко на Володимирській (там ще й кіт не валявся), побудувати сміттєпереробний завод (обмежилися відкриттям поблизу села Брище ангара, де кілька робітників вручну вибирають із стрічки транспортера все корисне, що не встигли дістати з контейнерів луцькі безхатьки), відкрити у 2014-му щонайменше 300 нових місць у дитсадках (відкрили одну інклюзивну групу), відновити впродовж 2014-го роботу двох закритих у 1990-х дитсадків (ну, не вийшло).

Не будемо далі втомлювати читача переліком того, що обіцяв і не виконав Микола Романюк під час головування в міській раді. Повний перелік ви й самі зможете знайти за цим посиланням.

Непомітно пролетіло п’ять років, і знову Романюку йти на вибори. Закурило пилюкою на проспекті Волі, порили в різних кінцях міста прибудинкові території. Це останній комсомольський вожак Волині імітує бурхливу діяльність перед майбутнім волевиявленням лучан. Робить в рахунок бюджетів наступних років. А піарники мера знову пишуть: «Мрія економічно вигідна: замінити автобуси на тролейбуси».

Пам’ятаєте, як з екранів телевізорів у 2012-му розказувала про свою мрію одна дама. Ще й казала: «Україна – вперед!». Де тепер вона?

Романюк, не змигнувши оком, плете по-своєму: «Раніше в місті було 23 тролейбуси, сьогодні – 45, а до весни плануємо як мінімум 60».

«На 1 липня 2015 року наявні 68 машин», – читаємо статтю «Луцький тролейбус» у «Вікіпедії».

З 2007-го по 2009 рік Луцьке підприємство електротранспорту отримало придбані за кошти міського бюджету 7 нових тролейбусів «Богдан». З того часу нових електромашин місто не отримувало, тільки списані з Польщі.

Недешева покупка нових тролейбусів ще за керування містом Богданом Шибою дозволила після рішення тодішнього власника концерну «Укрпромінвест» Петра Порошенка припинити в Луцьку крупновузлову зборку автомобілів ВАЗ не закривати Луцький автозавод на амбарний замок (а така загроза була цілком реальною), а переорієнтувати на нове виробництво: автобусів і тролейбусів. Луцьк отримав не дуже якісні (чого гріха таїти), але нові тролейбуси і автобуси (сумнозвісний лізинг), завод – гарантовані перші замовлення, а робітники – достойну зарплату.

Як в тому анекдоті про три конверти, Романюк три роки валив усі проблеми на попередника. Розказував, що віддає взяті ним для міста кредити і відсотки по них (хоч збереження легальних робочих місць і створення нових оберталося поверненням коштів до міського бюджету через податки). А тепер устами своїх піарників щебече: «Ще одна рушійна сила європейського прогресу – кредити». І… підписує спільно з керівником ДКП «Луцьктепло» договір з Європейським банком реконструкції і розвитку на отримання 10 мільйонів євро кредитних коштів для модернізації системи опалення та теплопостачання міста. За нинішнім курсом, це 250 мільйонів гривень, і віддавати їх доведеться усім лучанам у наступні роки, та ще із відсотками (якими б низькими вони не були).

За логікою Романюка, 50 мільйонів гривень, взятих містом у кредит за час головування ним Богданом Шибою, – зло, а 250 мільйонів гривень, які взявся позичати Романюк, – суцільне добро. Чомусь не каже Романюк, що після модернізації системи опалення і теплопостачання платити за тепло лучани менше не стануть, а ось віддати модернізовані мережі разом із ДКП «Луцьктепло» у приватні руки власників «Континіуму» – цілком реальна перспектива. І вона, до речі, записана у передвиборчій програмі Миколи Романюка 2010 року (передача об’єктів комунального господарства (в тому числі тепло- і водопостачання) в управління на фіксованих умовах в обмін на інвестиції згідно з договорами концесії). Тільки здійснити це поки що Романюку не вдалося (чи то злякався народного гніву, чи ще не повністю виконав завдання олігархів із доведення до банкрутства ДКП «Луцьктепло» і «Водоканал»).

За п’ять років головування Романюком містом тут не відкрито жодного більш-менш пристойного виробництва. Відкриваються тільки бари, ресторани і торгові центри. Кількість легально працюючих у Луцьку зменшилася із 94 тисяч у 2008-му до 67 (!) тисяч у 2015 році. Лучани збідніли, не можуть знайти роботи, а Романюк із синами «Буратіни» і «Пивні сади» відкриває. А ще – обіцяє показати до виборів, як невпізнанно змінилося життя левів і ведмедів у Луцькому зоопарку.

Василь Онищенко «Волинська правда»