Переселенець з Донбасу відвідав волинські села та розповів про своє враження від поїздки. При цьому донеччанин порівнював їх із селами Закарпаття, розповідаючи про плюси та мінуси і тих, і нших, - передає UaInfo.org.

Розповідь мандрівника подаємо без змін:

Можливо, переїду сюди із Закарпаття, але ще не вирішив. Скрізь свої плюси і мінуси, про які й піде мова.

Закарпатські села багатші волинських, і за рівнем комфорту не відрізняються від міста - практично скрізь вода заведена в будинок, туалет теж в будинку, з інтернетом простіше, в деяких селах є супермаркети. Закарпатті, ймовірно, єдиний регіон України де сільських жителів більше, ніж міських. Тому що в містах немає ніякого сенсу жити, особливо за наявності дешевої машини, яку приганяють з ЄС.

На Волині у людей інший уклад життя. Вода частіше в колодязі і сортир теж на вулиці. Замість ванни в будинку воліють баню у дворі, хоча її організувати в рази складніше (в лазнях, до речі, часто стоїть ванна, всередині плитка, дзеркала і т.д.).

2. Типовий колодязь, бетонний. Часто з електромотором, але при цьому воду можуть не заводити в будинок, хоча нічого складного і дорогого в цьому немає.

 


Справа не в грошах, живуть тут нормально. Просто так звикли.

Приміром, з сортиру на вулиці легше добувати цінне добриво, там дуже часто не яма, а короб, який періодично витягують як полицю в шафі і викидають вміст на полі. Зливна яма зробила б цей процес занадто складним.

Якщо на Закарпатті коня можна зустріти рідко (в основному у циган), то на Волині вони на кожному кроці. Кінь набагато ефективніше і економніше трактора, якщо обробляєш свій наділ в кілька гектарів (зазвичай 3-5 Га, у деяких більше).

Величезна кількість коней - це те, що завжди приваблювало мене на Волині. Коні створюють хорошу атмосферу однією своєю присутністю. Не випадково Свіфт в «Подорожі Гуллівера» поставив коней вище людини. У селах Волині коні зустрічаються раз на десять частіше, ніж автомобілі.

3.


Корів тут теж більше і вони не такі низькорослі, як на Закарпатті.

Народ обробляє свої гектари майже без застосування хімії.

4. Земля на Волині гірша чорноземів Донбасу, але трохи краща, ніж на Закарпатті.

 


Картопля цього року здають по 2,30 гривень за кілограм, а молоко по 2,50 за літр.

Заробляючи віддалено $ 150, тут, як і на Закарпатті, можна чудово жити. Їжа дешева і якісна.

Але на Закарпатті є один мінус, якого немає на Волині - швидко пропадають зуби. Спочатку я вважав, що народ придумує, але переселенці з Донбасу в один голос скаржаться на стрімке зникнення емалі після півроку-року. Місцеві підтверджують - зуби тут у всіх погані, а дантисти приїжджають на заробітки навіть з Києва, так як на Закарпатті попит на їхні послуги вище. Можливо, причина у воді. На Волині з зубами все в гаразд.

Як і на Закарпатті, всі села на Волині газифіковані. Одна з основних дискусій зараз - чим топити взимку? Майже всі й раніше топили дровами, оскільки ліс поруч. Цього року навіть естети, що використали раніше газ, схиляються до переходу на дрова.

А на Закарпатті багато будинків побудовані за європейськими проектами, без печей. Тільки газ.

У всьому іншому відмінностей немає - школи в кожному селі і виглядають відмінно. Фельдшерські пункти та сільські лікарні теж є, в місто щораз їздити не потрібно. Клуби та бібліотеки працюють.

Місця тут справжнісінькі бандерівські. Поруч бандерівський ліс, у якому місцеві рятувалися від радянської влади, жили в ньому по 3-4 роки разом з бабами і дітьми, цілі лісові хутора відбудовували. До 60-х народ зберігав нагани і трьохлінійки, а зараз у цих раритетах просто сенсу немає, у багатьох вдома зареєстрований стовбури, більш сучасні, часто - цивільні модифікації АК. Це до питання про те, що місцеві нібито поливають городи маслом, щоб «шмайсери» не заіржавіли.

У цьому селі багато побували в «зоні АТО» по мобілізації та повернулися. Загиблих немає, тільки в одного легке поранення в ногу. Зараз і тут бачать, що уряд не хоче звільняти Донбас, там якась дивна тягомотина, тому і ставлення до війни відповідне.

До жителям Донбасу, як і на Закарпатті, неприязні немає, тільки співчуття. Як і завжди, я на Західній Україні розмовляю виключно російською і жодного разу ще не зіткнувся з проявами неприязні з цього приводу. Доводиться тільки чіткіше вимовляти слова, бо російська мова для місцевих незвична.

Повторюю, тут справжнісінькі бандерівські села, в яких, якщо вірити російській пропаганді, мене повинні з'їсти живцем.

На Волині з мовою легше, ніж на Закарпаття, бо тут немає такої кількості угорців, абсолютно не розуміють української та російської.

Дорога між селами, їй років 300 (не давньоримська, але схоже), місцями зверху поклали асфальт.

5. 


6. 


7. 


Але є й паскудні дороги, все залежить від сільрад. Про сільрадах та їх майбутнє розповім в наступній публікації, це окрема історія - на жаль, сумна.