Експозиція

Історія тотальної приХватизації Луцька бере свій початок ще понад десяток років тому. Не секрет, що до комунального майна був ласий, як кіт на сало, тодішній мер міста «Кривенький». Його наступник «Шибко» теж не гребував громадським майном і землями, розпродуючи їх з аукціонів завидним купцям. Саме за їх правління у Луцьку сформувалась маргінальна група, яка вигадала премудру законну схему та взялась активно розпродувати комунальну нерухомість по всіх куточках обласного центру Волині.

Зокрема, після мерських виборів 2006 року на посаду головного писаря міської управи призначають такого собі чоловіка на прізвище «Зелений». Опинившись при «власті» молодчик одразу зрозумів що на посаді секретаря йому багато не «світить», тож просидівши в кріслі 1,5 роки він таки зумів прилаштуватись на посаду заступника мера з економічних питань. А тут, багатьом відомо, місце – тепленьке та грошовите. Саме з хвацького молодика з символічним прізвиськом «Зелений» і почала виникати групка маргіналів, які винайшли легальну схему приХватизації комунального майна. Заправляючи міською економікою і куруючи «господарку» міста, він крок-за-кроком формував команду однодумців, яких по-волі вводив у владну общину, придаючи їм все більшої та більшої поважності та впливовості.

Тож спершу, «Зелений» почав заводити потрібних людей. Так, у відділі комунального майна по-черзі звільнили усіх «неугодних». Зокрема, поки він перебував на посаді заступника мера «Шибка», зі старих кадрів «Кривенького» не лишилось нікого. Натомість відділ поповнився хвацькими молодичками, яких відбирали за особливими кретеріями вірності та родинодружніх звязків. І тут не посперечаєшся, «Зелений»  підібрав гарну команду в управу для роботи з комунальним майном.

Далі, він взявся за совєт, пр якому діяла спеціяльна комісія міськради з питань спільного громадського майна та його приватизації. Саме там йому треба було мати «свою» людину, без якої схема ну аж ніяк не запрацювала. І така людина знайшлась. Був собі обранець совєта чолов'яга «Пилип». «Зелений» одразу помітив, що той людина самодостатня, а якщо так – то чому не взяти його в долю і не продовжити вже разом приХватизацію, адже на всіх вистачить.

Та окрім цього, «Зеленому» не вистачало ще й свого кишенькового «начальничка» управи комунальним майном. Проте тут треба було діяти розумно – чинушка повинен був бути «не заміченим», себто чистим, як той білий аркуш паперу. Тож ставку «Зелений» зробив на підростаюче покоління, яке ще не встигло замарати руки тіньовими схемами попередньої влади і радо пішло би на співпрацю. І такою людиною виявився молоде дарування – хлопчисько на прізвисько «Яковенко». Саме він в подальшому став ключовою фігурою у відпрацюванні схеми приХватизації. Саме «Яковенку» вдалось поставити її на конвеєр і запустити на повну. Чого гріха таїти, а саме за такі високі здобутки та придатні в економіці знання, його згодом обрали в самі віце-мери Луцька.

Усю маргінальну групку приХватизаторів мав би очолити «оку примильний» главар. Та його місце чільно посіла комунальна патронесса – леді «Соколова». З її легкої руки справи з приХватизації легко прикривались «сверхстоящіми надзіратєлями», з якими вона мала непогані зв'язки. Тож «кришу» в схемі приХватизації вправно вдалось організувати саме їй – скрупульозній та жорсткій леді «С».

От і все – на цьому підбір дійових осіб для спектаклю під назвою «ПриХватизація по-Луцьки» був завершений. Далі вже за попередньо продуманим сценарієм почався відбір декорацій.

Зав'язка

Наступним кроком для групи маргіналів стало знайти ще вільні комунальні площі, адже після управи «Кривенького» і в місті їх залишилось досить мало. Проте «Зеленого» осінила геніальна ідея – якщо немає вільного «нічийного» майна, то чому не віджати його в орендарів… Саме з цього і стартувала хитромудра схема дерибану комунального майна.

Спритні молодиці, які завдячували своїми посадами «Зеленому», відігравали свою роль чиновниць у відділі управління комунальним майном. А їх партія була досить проста – ненав'язливо спонукати орендарів відмовитись від продовження договорів оренди. І здебільшого, їх цікавили різного роду ремесники та купці, які правили свої справи в центральній частині міста.

Підприємець винаймає в центрі міста кімнатку на 40 квадратів під крамничку. Однак, під тиском чинуш, за якими стоїть маргінальна каста «ЗЯПС» - відмовляється продовжувати договір оренди. Отримавши відмову, легідки з відділу управління майном комунальної власності оперативно подають доклад про вільні площі «Зеленому» та «Яковенку», які оперативно доводять, що наймачі відмовились від оренди на користь міста. Тож одразу жеби майно не припадало пилом та не пустувало, міська влада бралась шукати нових клієнтів. Та для цього вже заздалегідь були домовлені «свої» люди – підприємці, чи купці, які й будуть претендувати на винайм даного приміщення.

Тим часом чиновниці, як велить закон, кидають до місцевої малочитабельної бюджетної  газетки непримітне оголошення дрібним шрифтом про здачу в оренду комунального майна за такою-то адресою. Газетку спеціяльно обирають малотиражну, аби його не побачили зайві очі, адже у вищезгаданих товаришів вже є свій клієнт, який вже наперед домовлений на перемогу в конкурсі.

В результаті, купець пані «Дудоня» подає заяву на винайм данного приміщення і, оскільки конкурентів заздалегідь відсіюють через газету і конкурс, вона без суперництва виграє в оренду дане приміщення. Найцікавіше те, що умовний купець пані «Дудоня» орендує приміщення всього місяць два, після чого воно дивним чином… прихватизовується на законних підставах. Саме тут в офіційну гру зі своїми партитурами вступають пособники «Зеленого» - «Пилип», «Яковенко» та леді «С».

Кульмінація

Якщо примірум приміщення в центрі міста на 40 квадратів коштувало по курсу міжнародної зеленої валюти (1 до 8 грн.) в середньому на ринку нерухомості 500 000 гривень, то пані «Дудоня» платить за нього оренду всього 1200 гривень в місяць. Тож за 2 місяці – 2400. Та вже й цих кількох місяців виявляється вдосталь, аби провернути унікальну схему. Пані «Дудоня» за цей короткий проміжок часу встигає провести в приміщенні ремон. Тож досить оперативно вона подає до міської ради документи, що нею в приміщенні було зроблено «ПОЛІПШЕНІ УМОВИ»!

На ділі – пані «Дудоня» робить сякий-такий косметичний ремонт на тисяч 10-15, проте в документах вказує, що вона зробила реальний, ледь не капітальний ремонт приміщення із заміною проводки, сантехніки і ледь не самого фундаменту з несучими стінами. Тож за її документами і підрахунками, таке поліпшення умов обійшлося орендарці в кругленьку суму – близько 50 тисяч гривень.

Ось у цьому і вся сіль, адже таке «поліпшення умов» дає їй змогу викупити дане приміщення, оскільки відповідно да закону, якщо орендар зробив поліпшення умов на 30% від собівартості приміщення – надається першочергове право на приватизацію.

Та наврядчи пані «Дудоня», маститиме свої руки в штукатурку і муруватиме стіни. Звичайно усім дійством замість неї займається спритний молодчик «Яковенко», який розігрує у міській раді цирк з проштовхуванням і лобіюванням окремих «питань комунальної власності».

В результаті, міська рада отримує документи, які на папері підтверджують те, що зроблено поліпшені умови на 50 тисяч гривень. В той же час, головний по комунальному майну, якого посадові обов'язки змушують розібратись в ситуації, оцінює приміщення, ну скажімо в 200 тисяч гривень. Адже воно комунальне, і на ринку з ним багато мороки і тому подібне… Насправдіж на ринку, як ми вже зазначали вище, таке  приміщення коштує в межах півмільйона гривень і нічим в якості, розташуванні чи інших характеристиках може не поступатись приватним комерційним приміщенням.

Однак оскільки, аби по закону на приХватизацію міг претендувати орендодавець, який буцім-то виконав поліпшення умов на 30% від загальної вартості приміщення, документи йдуть на розгляд у Постійну комісію міської ради з питань комунального майна та приватизації. І тут вступає в роль інший вищезгаданий персонаж - голова комісі «Пилип». А з огляду на те, що він у долі, не виходячи на місце, не роблячи експертні висновки, не пересвідчившись на власні очі в якості ремонту, перебравши папірчики – приймається позитивне рішення, яке дозволяє приХватизувати даний об’єкт вищезгаданій пані «Дудоні».

Як наслідок – вже сформоване рішення виноситься на затвердження виконавчого комітету, де вступає в схему, як своєрідний бр’єр – патронеса схеми леді «С». Разом з «Яковенком» їм вдається припихнути рішення, просльозивши тим, що «приміщення гниле, цвіле і не зрозуміло нащо матері 6 дітей такий погріб, але хочуть – хай беруть, треба зрозуміти і дати», їм вдається  отримати необхідну кількість голосів, що дозволяє пані «Дудоні» приХватизувати горезвісний «гнилий погріб» ціною в півмільйона.

Розв'язка

Таким чином,  приміщення, яке могло приносити щомісяця міській казні по кілька тисяч з оренди, або ж могло бути продане з аукціону за реальних 500 000 гривень, обійшлося маргінальній групці чинуш за неповних 20 тисяч гривень. І це по реальній, по-документах – законній схемі. А як жеж – ну не піде «Пилипко» перевіряти чи насправді вмуровано в стіну новий потіжний кабель чи нова труба… Натомість міська казна отримує – дулю з маком, а спритники – приХватизоване приміщення.

Як виявилось, це класична схема, яка задіяна при приХватизації багатьох приміщень, які колись були у комунальній власності. Зокрема, за останні 8 років за такою схемою було приХватизовано десятки комунальних приміщень. З огляду на те, що офіційне інтернет-представництво міської влади не надто зацікавлено у висвітленні такої інформації, в переліку прийнятих рішень не завжди можна зжнайти усі. Разом з тим, до нашого списку потрапили такі рішення:

23.02.2011        № 6/25 «Про включення нежитлового приміщеннязагальною площею 39,2 кв.м на Київському майдані, 13 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

23.02.2011         № 6/26 «Про включення нежитлового приміщення    загальною площею 56,5 кв.м на вул. Словацького, 28 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу».

25.05.2011         № 10/6 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 88,4 кв.м на проспекті Волі, 31 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

29.06.2011        № 11/116 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею16,9 кв.м на вул.Лесі Українки, 65 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

28.09.2011        № 14/17 «Про включення нежитлового підвального приміщення загальною площею 42,8 кв.м на вул. Степана Бандери, 26 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

30.05.2012         № 25/17 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 16,6 кв.м на пр-ті Перемоги,12 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

29.08.2012       № 31/40 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 9,3 кв.м на вул. Винниченка, 23 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

31.10.2012         № 33/21 «Про включення нежитлового підвального приміщення загальною площею 34,9 кв.м на проспекті Волі, 9 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

14.05.2013         № 41/75 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 11,6 кв.м на проспекті Соборності, 11а до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

29.05.2013       № 41/74 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 150,7 кв.м на вул. Лесі Українки, 40 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

29.11.2013         № 48/172 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 71,3 кв.м на проспекті Молоді, 5б до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом аукціону»;

29.11.2013        № 48/174 «Про включення нежитлового приміщення (підвал) загальною площею 87,6 кв.м на вул. Потебні, 46 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу»;

26.02.2014         № 55/115 «Про включення нежитлового приміщення загальною площею 84,3 кв.м. на проспекті Молоді, 5 до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу».

Епілог

Звісно, бували випадки приблизно добросовісного приватизування коммунального майна коли за такими ж законодавчими нормами купці-підприємці приватизовували приміщення, де вели свою діяльність по 10-15 років і в дійсності багато чого за час оренди робили власним коштом.

Але, як подейкують старожили та бувалі люди – нікому з підприємців це не діставалось безкоштовно. Як не крути, а купка маргіналів, які вже з десяток років крутить у місті комунальним  майном, не гребувала хабарями. В залежності від квадратури приміщення та місця розташування вар'ювались від 1000 до 5000 у.о. міжнародної зеленої валюти.

Звісно, такі прибутки – ніде не афішуються, а тихо-мирно, діляться поміж собою. Тож теорема, яку фактично на практиці було доведено – в реальності стає аксіомою… про яку всі знають, яку доводити не треба, однак ніхто не в силах її спростувати.