Голова облдержадміністрації Володимир Гунчик перетворився для колективу «Волинської газети» на уособлення антинародного режиму, діяльність і бездіяльність якого спрямована на моральне знищення журналістів та фізичну ліквідацію видання. 
Про це заявив редакційний колектив «Волинської газети».

Журналісти пишуть, що до 25 жовтня не виносили сміття з редакційної кухні. І хоча хлам безрезультатного спілкування та безперспективної переписки з головою облдержадміністрації Володимиром Гунчиком уже загрожував виникненням смертоносної інфекції, зціпивши зуби, вони мовчали. І ось 23 жовтня 2015 р. редакція отримала черговий епістолярний перл тимчасового керівника виконавчої гілки влади нашого краю. Стало зрозуміло: «Була без радості любов, розлука стане без печалі». 
Пора називати речі своїми іменами. Що журналісти й зробили, звертаючись до волинської громади та побратимів по перу.
Як пише видання, «Волинська газета» в травні 2014-го свідомо стала на бік Петра Порошенка під час виборів Президента України і, хоч як було важко пояснювати ті чи інші результати в його роботі, вважає, що Гарант Конституції гідний підтримки. Але, як кожна людина, Петро Олексійович має право не лише на перемоги, але й на помилки. На думку газети, одна з найболючіших для Волині – призначення на посаду голови облдержадміністрації екс-секретаря комітету комсомолу та очільника автозаводу Володимира Гунчика. Це, всупереч волі Майдану, відбулося без будь-якого обговорення з революційним середовищем і громадськістю. Одним розчерком пера…
Але ледве висохнуло чорнило під текстом указу, як стало зрозуміло: важка «шапка Мономаха» для Володимира Петровича, не за його розміром пошито «костюм губернатора»… 
Чи не першими на собі це відчули журналісти «Волинської газети». В період економічної кризи та знецінення гривні зросли послуги друкарні, поштового зв’язку, потрібно більше платити за спожиті електроенергію, газ, воду та електроенергію… Тому в газеті запровадили режим жорсткої економії, але є межа, через яку не можна переступати. Тому вирішувати проблеми, котрі виникли з незалежних від редакції причин, мали б усі співзасновники. 
Серед них – облдержадміністрація (24%), трудовий колектив (36%) і Благодійний фонд «Останній солдат» (40%), то теоретично саме в таких частках вони й повинні впливати на процес функціонування спільного дітища. На практиці ж було і залишається все зовсім інакше: лише ті, хто безпосередньо працює в редакції, забезпечують фактично 90% фінансування всіх видатків, необхідних для функціонування газети. При цьому (увага!) журналісти «Волинської газети» не мали і не мають статусу та пільг державних службовців, на відміну від багатьох інших колег. Єдине, що з ними об’єднує, це передбачені законодавством пільгові умови надання приміщень для редакцій та затверджена депутатами облради в попередні роки програма економічної підтримки друкованих засобів масової інформації.
«Останній солдат», невелика громадська організація, що займається переважно вшануванням пам’яті жертв воєн і конфліктів, у цей важкий для держави період зосередилася на наданні допомоги учасникам АТО та їхнім родинам. Відповідно, кошти перераховувалися саме для них.
Щодо облдержадміністрації, то в її розпорядженні перебуває доволі потужний фінансовий ресурс. Ним вона й розпоряджається. Як з’ясувалося в червні ц. р., на власний розсуд. Іншими словами, кошти, передбачені договором із «Волинською газетою», фактично «заморожені» в кабінетах «Білого дому», тоді як на так зване «інформування» суспільства про грандіозну діяльність особисто Володимира Петровича в інших ЗМІ (зокрема приватних) вони потекли рікою… А коли напередодні виборів їх не вистачило, то з подачі тов. Гунчика депутати, не розібравшись, дали йому ще 100 тис. грн на піар… І «висвітлювали» Володимира Петровича, який «узяв відповідальність на себе» і записався №1 у список пропрезидентської партії на виборах до облради, чи не до самісінького «дня тиші»: де він, там і телекамера чи диктофон, а потім – телепрограми та статті…
Журналісти чесно визнають: самі винні, що так сталося. Хоча б тому, що з власної ініціативи професійно розказували про окремі досягнення влади, тимчасовим уособленням на Волині наразі є тов. Гунчик, і намагалися не помічати катастрофічних провалів, які перетворилися на систему за час його правління.
Але оскільки реальність не така, то за це першими їх покарали читачі, зменшенням передплати підказуючи, що не хочете нічого знати про «перевиконання» та «покращення», бо насправді живете зовсім в інших умовах і бачите абсолютно інші реалії. Але за цей досвід, шановні земляки, газета вам особливо вдячна: ви підказали, що треба бути реалістами.
Істина полягає в тому, що «Волинська газета» офіційно звернулася до Президента України Петра Порошенка, поінформувавши главу держави про те, що відбувається на Волині. Звідти рішення зборів трудового колективу переадресували в Кабінет Міністрів України. А з відомства Арсенія Петровича його в кращих червонономенклатурних традиціях відфутболили до… Володимира Петровича. І замість відповідей на конкретні запитання (наприклад, редакція ще взимку 2014-го одноголосно висловилася за роздержавлення й очікує від влади, коли це нарешті відбудеться), за два дні (!!!) до місцевих виборів тов. Гунчик підписав листа, суть якого проста і зрозуміла: головний редактор і журналісти «Волинської газети» самі в усьому винні, а «з ініціативи керівництва облдержадміністрації започатковано ряд навчальних семінарів для журналістів та працівників місцевих органів влади», і що вони допоможуть підвищувати «рівень правової освіти та медіакультури регіональних ЗМІ, що, у свою чергу, також сприятиме налагодженню ефективної спів-праці органів державної влади з представниками мас-медіа та наповнення інформаційного простору Волині якісним інформаційним продуктом». 
А ще тов. Гунчик, який з червня ц. р. займався бюрократичною перепискою із газетою, де є одним із співзасновників, спробував ощасливити обіцянкою в листопаді провести зустріч усіх співзасновників видання, до чого його неодноразово закликали і якої він усіляко уникав.
Який сенс від цих «зборів»? Про що говорити з людиною, яка неодноразово продемонструвала чи то нездатність, чи то небажання хоч щось вирішувати по суті? Яка чує лише самого себе? Яка всі заслуги присвоює, а всі прорахунки звалює на інших? Яка, врешті-решт, з допомогою піару за бюджетні гроші намагається видати бажане за дійсне? В якої, здається, великі проблеми з честю, совістю, повагою до інших та явний синдром бонапартизму?
А хіба тов. Гунчик припустився катастрофічних провалів у роботі не лише в інформаційній сфері, яку «замкнув» особисто на себе? Хто відповість за те, що «Діалог», «Віче-інформ» і «Телерадіогазета» через фінансові проблеми перестали виходити у світ?! А які місцеві медіа будуть знищені найближчим часом?
Цинізм байдужого ставлення з боку волинської влади до осиротілих родин Героїв Небесної Сотні – не його рук справа?!
Що знекровлених у боях ветеранів 51-ї мехбригади судять як дезертирів – не наслідок цинізму тих, хто повинен першим стати на захист наших хлопців?!
Героїв-танкістів Миколу Тишика, Андрія Мудрика та Олександра Пугача і багатьох інших наших захисників так довго відзначали орденами за героїзм на війні в АТО  і навіть не працевлаштували – це логічний результат «системної роботи» посадовця, який «30 років у бізнесі»?!
«Бурштинова війна» – не його гріх?! 
Крах облавтодору – не його «заслуга»?! 
Страйки шахтарів та ліквідація шахт – не плід його бездіяльності?!
Безкінечні кадрові скандали на рівні області та невмотивовані звільнення і призначення керівників районної влади – не лакмусовий папірець обмеженої дієздатності цієї людини?
Неучасть у засіданнях Громадської ради при облдержадміністрації – чи не демонстрація публічної зневаги до представників волинської громади та всіх волинян?
Обмежений доступ «до тіла» «першої особи» для активістів та волонтерів – не плід його комсомольсько-заводського стилю та методів роботи?
Врешті-решт, відсутність підручників у школах, перетворення на хронічні довгобуди стратегічних для Волині об’єктів, катастрофічне зростання цін і тарифів, відміна пільгового проїзду в громадському транспорті для учасників бойових дій у зоні АТО та членів сімей полеглих Героїв, комфортний добробут та ситне життя екс-регіоналів, безкінечні провали в роботі сесійних засідань облради, – це теж речі, за які не повинен відповідати тов. Гунчик?!
А якщо не він, то хто? І якщо ні, то навіщо він узагалі в кабінеті на другому поверсі «Білого дому»? Он у Ратнівському р-ні вже другий рік пішов, як немає голови райдержадміністрації, і люди живуть зовсім не гірше, ніж там, де тов. Гунчик представив чергового «легіонера»!
І скільки про ці та інші неподобства можна мовчати?!
…Приватна справа тов. Гунчика, наприклад, сидіти в одному ряду на урочистих зборах із нагоди Дня незалежності України в облмуздрамтеатрі в оточенні віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка, голови облради Валентина Вітра та Луцького міського голови Миколи Романюка та… своєї дружини, але, як пишуть журналісти, вони не дозволять Володимирові Петровичу, котрий тимчасово обіймає посаду керівника виконавчої влади області, поводитися з обласною газетою так, ніби це його наложниця. 
Звичайно, можна перед виборами «посівати» договорами з кругленькими сумами щодо висвітлення діяльності облдержадміністрації в редакціях інших газет, радіо, телебачення та Інтернет-ресурсів, можна на прес-конференціях розповідати солодкі слова про захист свободи слова та відданість демократичним принципам, але неможливо приховати очевидні речі: тов. Гунчик як один зі співзасновників «Волинської газети» власну бездіяльність та неадекватне ставлення до творчого колективу видання намагається прикрити досягненнями та рішеннями попередників періоду 2005-2014 рр., до яких не має жодного стосунку.
І взагалі, згадуючи про Володимира Бондаря, Бориса Клімчука і Григорія Пустовіта та порівнюючи їх із тов. Гунчиком, можна сказати: Володимир Петрович – їхня бліда тінь у похмурий день. Кого він нам нагадує, так це Олександра Башкаленка… Правда, той посаду втратив дуже швидко, а цей засидівся…
Як передбачає видання, тов. Гунчик та його поплічники здатні на свій манер відреагувати на цей публічний виступ «Волинської газети». І що, крім фінінспекції, яка в передвиборчий період уже перевіряла цільове використання бюджетних коштів і не знайшла нічого крамольного, можуть прийти інші силовики.
«Ми віримо, що колеги з інших редакцій відмежуються від спроб очорнити як окремих журналістів, так і весь колектив нашого видання. Мало того: навіть якщо стануться прикрі випадковості, до яких Володимир Петрович не матиме жодного стосунку, ми вже зараз висловлюємо припущення, що це може бути наслідком свідомих дій тов. Гунчика проти «Волинської газети». Бо таким, як він, віри нема.
Тому на порядку денному – «Газета без Гунчика»! Ми вимагаємо роздержавлення, і доки цього не відбудеться, будемо намагатися й надалі в цивілізований спосіб виконувати свою роботу, не забуваючи, що тов. Гунчик ніколи не був і не буде уособленням влади та громади. Але доки такі, як він сидітимуть у владних кабінетах, у нас ніколи не здійсниться віковічна мрія, матеріалізована у словах «Воля народам! Воля людині!».
Отже, за Українську Самостійну Соборну Державу! Краще смерть в бою, ніж життя раба! Гунчиків призначають і звільняють. А ми – журналісти та волинська громада – залишаємося. Тому сподіваємося лише на одне: на підтримку кожної чесної людини. Разом ми здатні подолати всі проблеми та досягнути успіху», - пишуть журналісти «Волинської газети».