Щороку ми віддаляємося від страшного вибуху на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 26-го квітня 1986-го. Втім, для ліквідаторів цей день та наступні кілька років будуть завжди перед очима.

Про свої спогади з відрядження у зону відчуження розповідає волинянин Антон Сергійович Плакса - пише Інформаційне агентство Волинські Новини.

Сьогодні, 14-го грудня, в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Цю дату відзначають щорічно у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

Волинянин Антон Плакса пригадує, як його із товаришами, в часи, коли він був ще солдатом, відправили на ЧАЄС. Було це у 1988-му році.

«Як нас туди везли, то ми не знали, на який ризик і власні жертви йдемо. Нам просто сказали, що їдемо в Чорнобиль, а що і як – без деталей. Вже як прибули на місце – зрозуміли, що там відбулося. Були ми біля реактора, працювали там. Нас там було дуже багато людей, з усього Радянського Союзу, різної національності. Зокрема, ті товариші, яких я пам’ятаю, були з Прибалтики та Білорусі. Ми жили дружньо, як одна сім’я. Нашим завданням було прибирання радіаційних металів біля реактора», – розповідає ліквідатор аварії на ЧАЕС.

 

Зі слів Антона Сергійовича, найбільше жахнули в зоні відчуження «мертві» населені пункти.

«Пригадую, як тільки приїхав туди, то був вражений порожніми хатами, гарним містом, яке знаходилося за 1,5 кілометра від реактора, але було пустим, мертвим… Так шкода було того, що все нажите роками та поколіннями в одну мить опустіло; тільки й уявляєш, як бігали дітки, на гойдалках бавилися, їздили машини, люди кудись поспішали, чути було вулицями сміх, а тут – тиша…», – пригадує співрозмовник.

 

 


На ліквідації аварії на ЧАЕС Антон Плакса пробув 23 доби. Після повернення додому почувався добре, спочатку «мирний» атом не давався взнаки на роботі організму. Втім, через рік почали «вилазити» болячки.

«Ви знаєте, робили ми тоді, що мали, не шкодуючи ні себе, ні нашого майбутнього. Але сьогодні не відчуваємо від держави віддачі. Маємо невелику пенсію, більшість якої віддаємо на ліки й намагаємося виживати. От, травмував руку, потратив на лікування 3 тисячі гривень, звернувся в облдержадміністрацію за матеріальною допомогою, а мені кажуть то сесії депутатів немає, то грошей немає, так-от і завжди виходить, ми нікому не потрібні», – із сумом додає ліквідатор.

Втім, волиняни мають можливість отримати соціальну допомогу не лише від державних структур. Для прикладу, відтепер за адресною допомогою від Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» можуть звертатися не лише луцькі «чорнобильці», а й з усієї області.