У Ковелі священик із Донеччини, який пережив репресії та полон у так званій «ДНР», розповів про полон та настрої на сході - пишуть Вісті Ковельщини. 

Легковажність мирного існування небезпечна, бо, як і на Донецьк, сюди може так само впасти насилля, рабство, які страшніші за фізичні тортури, – стверджує в розмові відому істину отець Тихон, настоятель греко-католицького храму в ім'я Андрія Первозванного.

– У Ковелі, де зараз перебуваю, я бачу мирне, спокійне життя. В цей же час у Донецьку – обстріли, страх полону. Мої брати і сестри там кожної хвилини можуть бути заарештовані тільки за слово «Україна».

– Отче Тихоне, як Ви почувалися із своїми парафіянами до окупації Донецька?

– Спокійно. Парафія наша невелика – до 100 вірних. Нам не допомагали, але й особливої уваги не звертали.

– На фоні діяльності православного Московського патріархату як виглядає Ваша єпархія?

– Донецько-Харківський екзархат Греко-Католицької Церкви нараховує 45 тисяч вірних. Кількість прихожан  постійно зростає. Багатьом віруючим імпонує наша проукраїнська позиція.

– Як сталося, що Донецьк опинився в зоні російської агресії? Невже не було патріотичних настроїв супротиву окупації?

– Українських патріотів на Донеччині вистачало. Спочатку було створено проукраїнський Євромайдан, який перейшов у молитовний марафон. Донеччани належать до різних конфесій. Вони виходили на молитву за мир, єдність та Україну із синьо-жовтими прапорами.

Мирна акція закінчилася із появою відомого всім Гіркіна. Розпочалися погрози, залякування. У «майданців» стріляли. На моїй автівці намалювали свастику і напис: «Смерть бандерам!» Частина активістів вимушена була піти у підпілля. У місті запанував бандитський режим.

– А в полоні як Ви опинилися?

‒ 4 липня  2014 року в центрі міста бойовики тицьнули мені під ніс ганчірку з ефіром, зав'язали очі і на моїй автівці повезли у невідомому напрямі. До тями я прийшов у якійсь глухій кімнаті.

– Був допит? Тортури?

– Фізичного насилля не було. Зате психологічний тиск – у різних проявах. Допитували мене двоє екзекуторів. 3 рази виводили «на розстріл». Грубо кидали: «Молись!  Прощайся з життям!» і випускали автоматні черги – кулі летіли над головою. Ліки, якими я рятувався від цукрового діабету, забрали. В раціон харчування включали їжу, яка сприяла розвитку моєї хвороби. Через деякий час я впав у стан діабетичної коми.

– А як вдалося вижити і вийти з полону?

– Мої вірні парафіяни, священики  інших конфесій не забули про мене і вели перемовини з бойовиками «ДНР». Так мене в стані коми із Донецька переправили в реанімацію  київської лікарні. Через деякий час я прийшов до свідомості, але стан був критичний. Ніякі ліки не допомагали. Навіть лікарі втратили надію на моє виздоровлення.

– Як Ви переносили цей стан?

– Моя свідомість ситуацію оцінювала неадекватно. Домінували дві речі: страх і бажання помсти. Вважалося, що мене переслідують, хтось хоче знищити, вбити. І разом з тим моїм єством заволоділа помста. Я готовий був брати у руки автомат і стріляти в отих донецьких бандитів, «ефесбешників», «гереушників», захарченків та моїх екзекуторів.

– Як вийшли із цього депресивно-психологічного стресу?

‒ На п'ятий день зрозумів, що єдиний лікар, який мене зцілить, - це молитва. Три дні я переборював свою агресію і страх, майже безперервно молився. І диво сталося. В якийсь момент відчув полегшення. Тиск і  серцебиття із критичної позначки раптом прийшли до норми. Навіть апарат від різкого спаду тиску задзеленчав. Медсестри і лікар бігли в палату, думаючи, що я відійшов на «той» світ.

Яке ж було їх здивування, коли вони побачили мене усміхненим. Більше того, аналізи показали, що цукор у крові зменшився вдвічі. Це було справді чудотворне зцілення!

– Ви молилися якоюсь особливою молитвою?

– Я зрозумів, що страх та агресія і помста  сприяють хворобі. Я просто став молитися за ворогів моїх, за їх навернення до Христової любові. Це було не просто, але я силував себе до молитви, тому страх і помста  зникли, принісши спокій і виздоровлення.

– Повернімося до полону. Чи були погрози після полону і виздоровлення?

– Я переконаний: мої слідчі – це добре навчені російські «гереушники». А погрози були. Розказувати про свій полон я почав через кілька місяців з дозволу і благословення єпископа.

– Хто винуватець цієї війни?

– Розв'язанню війни сприяли  промосковські донецькі олігархи. Росія була готова і використала цю ситуацію для реалізації проекту «Новоросія».

– В окупаційній зоні вихваляють Путіна, Захарченка, Януковича. Чому?

– Всі ці «герої» вийшли із «низів» і вибилися на самий верх владної бандитської ієрархії. Вони – як би свої для тих обездолених низів, тому і з'являються ці ідоли-символи.

– Мінські перемовини мають перспективу?

– Ніякої. Вони неефективні і «грають» на руку Путіну. Україна – заручниця цих перемовин.

– Який режим панує на окупованих територіях?

– Окупаційний режим – це кілька банд, які ведуть боротьбу за матеріальні і грошові ресурси. Їх об'єднує гасло: «Новороссия должна быть свободна от униатов, раскольников, сектантов». Всіма цими процесами керує Росія, а Захарченки – це маріонетки в її руках.

– Чи залишився патріотичний дух на Донбасі?

– Немає сумнівів! Є переконані патріоти, є й такі, що сумніваються. Звичайно, є багато таких, що, як стадо, ідуть за наказом. Якби відновився кордон, а російські танки і солдати покинули територію України, то Донбас швидко став би українським.

– Отче Тихоне, як Вам Ковель? Що хочете побажати ковельчанам?

– Місто гарне, тихе та спокійне. Миру – всім.