Волинський кіборг, учасник Майдану, Ростислав бився, поки з кулею не винесли, але вижив і переміг, - пише «Главред».

Історію героїчного волинянина записала волонтер з Дніропетровська Анна Теряник.

- У Португалії було приголомшливо добре, я вже й посвідку на проживання мав. Добра така країна з чудовим кліматом, приємними людьми, багатою історією. В Італію до молодшої сестрички часто їздив, в Ірландію до старшої літав. Вона давно з чоловіком-литовцем туди поїхала. А в 2004-му побачив, що вдома, напевно, все зміниться на краще, приїхав, Майдан перший пройшов, але... Час, мабуть, ще не прийшов, а може люди не виросли. Побув удома з рік, подивився і назад на океан. Жити треба було за щось, дітей вчити, відпочивати, зрештою. На другий Майдан їхав усвідомлено, боротися до кінця збирався, власне так і вийшло. Боровся, поки з кулею не винесли, але вижив і переміг!

П'ятирічний хлопчисько, який цього разу віз поранених разом з батьком, мовчки слухав і не ворушився.

- А потім війна. Я відразу ж добровольцем до армії, потім в аеропорт потрапив і буду захищати його до кінця. Взагалі не розумію навіщо мене в госпіталь забрали, осколки потім можна витягнути, тим більше в руці, а рани самі вже майже затягнулися, аж соромно перед хлопцями. Знаєте, я зазвичай в один і той же час вранці прокидаюся, а в той день на 15 хвилин раніше очі відкрив, встав, відступив на кілька кроків, а тут граната! Уявляєте, впала на мій спальник, прямо де я лежав. Бог зберіг. Нумо зупиніть, зупиніть, будь ласка, знайомий з частини, і знову п'яний! Знаєте, от якщо худобиною на громадянці був, то там, на фронті, ще більшою виявляється, нічого, розберуся з ним по-чоловічому.

- Дядя, я теж військовий, ти знаєш? - Все-таки зважився хлопчисько на питання.

- Знаю, синку. Візьми подарунок.

- Куля! Справжня! Дякуємо! Ось це так!

- Молодець, знаєш толк, хоча як не знати, ти ж військовий!