Останнім часом діюча влада і, зокрема, працівники МВС України ніяк не переживуть ейфорію від створення Національної поліції України. Які тільки рекламні телешоу презентацій нових підрозділів поліції в різних областях України за участі керівництва держави ми не бачили. Та чи варто так гучно святкувати? Що таке вже суперноваторське ми отримали? Створили нову службу патрульної поліції, таку собі звичайну громадську варту, яка чемно і ввічливо слідкує за порядком на вулицях міст і присікає дрібні правопорушення, що давно заведено в цивілізованих країнах Європи, куди ми так прагнемо. Тим більше, що патрульна поліція в Україні створюється за гроші закордонних донорів, зокрема канадців. До того ж новим поліцейським за кошти іноземців закуплено нові автомобілі. Та їздити професійно вони, вочевидь, ще не навчилися, адже з часу створення нової патрульної служби, поліціянти вчинили більше ста ДТП, більшість яких - з постраждалими. Варто зауважити й на тому, що вже більше десятка нових поліцейських погоріли на хабарах. Тільки цього по телевізору не надто показують…

Не меншим «плюсом» у статусі нової поліції є рівень зарплатні, який значно вищий, аніж у інших галузях – 8-10 тисяч гривень. А це вдвічі більше від заробітку бійців, які воюють у Донецькій і Луганській областях, ризикуючи загинути чи бути покаліченими, або в 3-4 рази більше від зарплати педагогів чи медиків. Як свідчить історія, саме в диктаторських державах найперше підвищують зарплати каральним органам, щоб захищали владу, а в цивілізованому світі належною зарплатою спочатку забезпечують саме працівників бюджетної сфери – тих же медиків і педагогів. З часів Януковича і  по сьогодні, міліція, прокуратура і суди виконують роль прислуги діючої влади, а влада подачками намагається задобрити цю прислугу.

Наприкінці січня у Волинській області було оголошено конкурс в атестаційну комісію, яка вже розпочала проводити співбесіди по відбору кадрів в Національну поліцію краю.  Ситуація виглядає дивно і підозріло. Органи нової поліції офіційно існують з листопада, однак лише на папері і лише тепер показово почалась переатестація тимчасово виконуючих обов’язки поліціянтів. Дуже хотілося, щоб атестаційні комісії проявили принциповість, викрили корупціонерів і перевертнів в пагонах, щоб в ряди нової поліції потрапили кваліфіковані, незаплямовані і порядні, а не такі, про яких розповімо далі.

«Подвиги» міліціонерів Луцького райвідділу міліції, які наводять страх і жах, відомі далеко за межами Волинської області. Однак, завдяки круговій  поруці, корупції та кумівству вони не тільки не понесли покарання, а й успішно просуваються вверх по службовій драбині. Отож про все по черзі.

… В січні 2012 року тодішній голова Луцької районної ради, він же голова районного осередку Партії регіонів Ігор  Волошенюк, вчинив збройний розбійний напад на водія Руслана Габреля – чотири рази вистрілив у нього з пістолета, рукояткою розбив обличчя і голову, переламав вилицю, контузив праве око, пошкодив спину, наніс інші ушкодження. Медики констатували в Руслана побої середнього ступеня тяжкості. А трапилось все тому, що водій відмовився вчиняти аферу, затіяну Ігорем Волошенюком – не захотів віддавати йому машину з імпортним товаром.

«Я злякався, що він застрелить мене. Встиг прикрити двері машини, в них потрапила одна з куль. З мого автомобіля забрали особисті речі – телевізор, мобільний телефон, велосипед, інші речі. Потім довгий час я перебував в лікарні.  Трудову книжку  взагалі не віддали. Мені порадили на очі Волошенюку не потрапляти - змушений був виїхати за кордон, до Польщі і там влаштуватися на роботу», - згадував у розмові Руслан Габрель.

Звичайно, чоловік написав на ім’я тодішнього начальника Луцького райвідділу міліції Сергія Тягунова відповідну заяву про вчинений на нього розбійний напад.

Згодом додав до заяви результати експертизи про наявність тілесних ушкоджень.

Багато разів він приїжджав у райвідділ давати свідчення. Сергій Тягунов разом з підлеглим Іваном Філонюком спочатку навіть відкрили кримінальне провадження, але на тому все слідство і завершилося.

«Міліція і прокуратура зробили все, щоб ту справу закрити. Двері з кульовим пошкодженням сховали, покази з відеокамер на АЗС не витребували, мені наказали про все забути», - додає Руслан Габрель.

Минуло чотири роки, та  розслідувати цей злочин міліціонери не збираються, а навпаки – вигороджують і покривають Ігоря Волошенюка у скоєному розбійному нападі.

Тут варто розповісти хто такий  Ігор Волошенюк.  Він колишній міліціонер,  якого за незаконні операції з ввезення і оформлення автомобілів взяли на гарячому оперативники Львівського УБОЗу.  Щоб не сідати до тюрми, прикинувся психічно хворим, аби потрапити в «дурку». Тож його у тій резонансній справі визнали неосудним. « Пришестя» на трон Януковича дивним чином  зцілило Ігоря Волошенюка – він очолив  «регіоналів» Луцького району і став головою райради. Тут нічого дивного немає. Якщо державою керував колишній «зек», то низові ланки влади могли успішно очолювати і прості дурні.  Коли після Революції  Гідності Волошенюка викинули з кабінету і крісла голови Луцької райради – він з допомогою міліції і надалі творить безчинства на території району .

Так,  в липні 2014 року він вчинив нові розбої на території Одерадівської сільської ради. Ті жнива перетворилися на справжнє поле битви.  7 липня представник СГ ТзОВ «Україна» Ігор Панчук  намагався вивести в поле зернозбиральні комбайни. Ігор  Волошенюк,  щоб залякати Панчука, здійснив на нього наїзд власним автомобілем. Панчук написав заяву до міліції: «…на територію тракторної бригади заїхав…  Волошенюк на власному автомобілі Land Cruiser та поводячи себе досить зухвало, здійснив навмисний наїзд на мене власним автомобілем, чим спричинив мені тілесні пошкодження. При цьому в автомобілі Волошенюка перебувало четверо молодиків спортивної тілобудови. На моє запитання, чого він сюди приїхав, він повідомив, що у нього тут є власний інтерес, який стосується земельної ділянки його матері… Він почав погрожувати мені фізичною розправою та повідомив, що якщо я буду організовувати збір врожаю, то він знищить мене в прямому сенсі цього слова».

Конфлікти відбувалися щодня. Та найбільша сутичка виникла 16 липня. Тоді посеред ночі відбулося справжнє побоїще. «…16.07.14 в період з 01 до 03 години в с. Сьомаках Луцького району біля ставка Волошенюк Ігор Васильович разом з групою невідомих осіб, на обличчях яких були захисні маски, застосували пістолети, рушниці та вчинили напад на комбайнера СГ ТзОВ «Україна» Рижка Сергія Миколайовича та інших працівників даного товариства» , -  читаємо в заяві Олени Черьомухи.  Тієї ночі розбишаки Волошенюка серйозно пошкодили зернозбиральний комбайн  CLAAS 320: прострелили і порізали колеса, пошкодили кабіну, корпус, різні агрегати. Комбайн для роботи став непридатним.

Здавалося б, обласні і районні міліціонери після заяв потерпілих мали б відкрити кримінальні провадження. Якщо за заявою  Панчука  кримінальне провадження про нанесення легких тілесних ушкоджень (хуліганства і розбою чомусь не побачили) відкрили, то десятки інших заяв від Василя Фадєєва, Сергія Ковальчука, Володимира Хомяка, Олени Черьомухи, Василя Ковалика, Дмитра Хомяка, Олександра Шульгана та інших – взагалі розглядати не захотіли.

В райвідділі міліції розбійний напад розцінили як приватну цивільну справу. Ось як описувала цей приватний бандитизм тодішній представник СГ ТзОВ «Україна» Олена Черьомуха: «…Коли Рижко С.М. направився  до  комбайну та проїхавши кілька метрів рух було перекрито автомобілем Волошенюка І.В. з якого вискочило 4 озброєних чоловіки в масках. До них приєдналися ще 10 – 15 чоловік. Волошенюк І.В. вскочив в кабіну комбайну і викинув Рижка С.М. з неї.   Вказані особи вимагали в Рижка С.М. передати їм ключі від комбайну, причому погрожували вбивством, каліцтвом його близьких родичів. До того ж Волошенюк І.В. неодноразово наносив Рижку С.М. удари по обличчю долонями рук та ображав різними принизливими словами. Після того, як Рижко С.М. змушений був віддати Волошенюку І.В. ключі від комбайну, невідомі в масках взяли його під руки та відкинули на 1-2 метри та наказали тікати. … В подальшому Рижка з Рустамом і Сергієм, наздогнав автомобіль Волошенюка І.В., чоловіки в масках, заламавши руки, поклали їх лицем на землю. Після чого Волошенюк І.В. наказав забути про те, що хлопці тут бачили… В обмін на що – обіцяв зберегти їм життя… Хлопці просили їх відпустити, благали змилуватися… Після чого двоє чи троє чоловіків в масках вистрілили зі зброї в них над головами і відпустили…».

Луцький міськрайонний суд 8 разів зобов’язував районних і обласних міліціонерів зареєструвати заяви потерпілих і відкрити кримінальні провадження. І тут свої геніальні організаторські здібності покривати злочини і злочинців проявив тодішній перший заступник начальника Луцького РВ УМВС України у Волинській області Максим Новицький. Рішення судів він трактував по своєму, як йому вигідно: «… Слідчий суддя… з формальних підстав зобов’язав слідчого СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області  Ізай І.М. внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.186, ч.2 ст.206 КК України»,- читаємо одну із постанов про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 р., підписану Максимом Новицьким.

Вочевидь, якщо підстави вважати «формальними», то всі кримінальні провадження він просто закрив. З таким формулюванням : « … працівниками Луцького РВ УМВС України у Волинській області було проведено перевірку за результатами якої складено висновок, оскільки, під час групових дій грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, установи чи організації не було (і це на полях колгоспу, - ред..). На підставі ст.8 Закону України «Про звернення громадян» матеріали списані в справу  № …».

Ця писанина, як «сон рябої кобили», що підкреслює не тільки безграмотність, низький професійний рівень тодішнього заступника начальника райвідділу міліції, а його упередженість і корумпованість. Бо хіба  Закон України «Про звернення громадян» дозволяє вчиняти наїзди і розбої і не розслідувати злочини?! 

Приховав  Максим Новицький, як і його колеги з райвідділу міліції, найголовніший  факт, що на полях Одерадівської сільської ради Ігор Волошенюк з компанією фактично розкрадав врожай.  Він не обробляв поля, не засівав їх, не затрачав на це ніяких коштів. Розбої та наїзди були тільки методами, щоб будь-якою ціною забрати врожай ріпаку і пшениці на мільйони гривень. Потерпілі заявники стверджують, що міліціонери вели відео-зйомку, тих подій. Разом з тим, журналісти мають відеоматеріали того, як  міліціонери щоденно чергували на елеваторі, куди звозили крадене зерно. Про що це свідчить? З усього видно, що працівники Луцького райвідділу міліції чітко фіксували все, щоб відзвітуватися перед «хазяїном» і не втратити свою долю в оборудці.

Намагалася не відстати від своїх керівників Сергія Тягунова та Максима Новицького у фальшуванні і слідча Ірина Рицай. Кілька років тому в Торчині, щоб виселити з ринку двох жінок-підприємців з Луцька, направили 10 міліціонерів, 5 «беркутівців», кілька працівників виконавчої служби і місцевої влади на чолі з головою Торчинської  селищної ради Юрієм Кревським. Хоч генеральний план Торчина ніхто не змінював, і ринок залишився у центрі міста, жінок вирішили вигнати з робочих місць, щоб розчистити майданчик для колишніх «регіоналів». Тоді продавчинь добряче побили та забрали в них недорогий товар.  В Торчин  навіть приїжджав тодішній начальник УМВС у Волинській області Олександр Терещук, який обіцяв в усьому розібратися і покарати зухвалих міліціонерів. Але обласний начальник поїхав, тож районна міліція зробила все по своєму. Щоб самим уникнути відповідальності – жінок звинуватили в непокорі і нападі на міліціонерів. А фабрикувати справу доручили слідчій Ірині Рицай. І вона з цим успішно справилась: зробила все геніально просто – підробила протоколи допиту жінок. Ось протокол допиту  Наталії Міщук.

Не тяжко побачити, що другі сторінки відрізняються. На  екземплярі, який, як стверджує Наталія Міщук, є оригіналом адже сама його підписувала, вона винною себе не визнає. В той же час на підробленому, свою вину жінка визнає повністю і щиро розкаюється, а також зобов’язується сплатити штрафи і виконати рішення суду щодо звільнення земельних ділянок. Очевидним є те, що один і той же протокол, як і будь-який документ, у двох різних редакціях існувати  не може.  Тож один з екземплярів є підробкою.

Друга потерпіла від свавілля слідчої Рицай - Ірина Онещак також стверджує, що її протокол підроблений, як і сфабриковані в обох випадках підписи адвоката. Але розслідувати факти підробки документів слідчою Іриною Рицай ні в райуправлінні міліції, ні в області не хочуть, бо всюди діє кругова порука.

 Недавно довелося пересвідчитись, як Рицай  вміє «вирішувати», а не розслідувати тяжкі економічні злочини. В грудні минулого року через суд вдалося порушити  кримінальне провадження за ст.209 КК України (легалізація доходів) проти добре знайомих Луцькому райвідділу міліції Ігоря Павловича, Василя Яреми та Лесі Корольчук. Доводиться тільки здогадуватися, чому це провадження, яке повинні розслідувати спеціалісти обласного управління захисту економіки та фіскальної служби, потрапило у райвідділ… і саме до Ірини Рицай. Напевно, для того, щоб швидше закрити – слідча закрила його, як її колишні керівники, просто і зухвало: нове кримінальне провадження об’єднала зі старим 2014 року, яке вже було закрите. Уроки Новицького і Тягунова не пропали даром. Забула слідча лише одну дрібничку – виконати свої службові обов’язки. Ба більше – вона не провела жодних слідчих (розшукових) дій, щоб вивчити обставини і факти, наведені в заяві, а саме: розкрадання врожаю зернових, поголів’я худоби, цукру, привласнення коштів за фіктивний обмолот кукурудзи і сої, оприбуткування зерна пшениці серед зими, фіктивна оренда бурякозбирального комбайна та грубі порушення з переміщенням  готівкових коштів. Ціна цих махінацій – мільйони гривень. На цей раз покрити фінансові злочини і тих, хто їх вчиняв, перевертні в погонах не зможуть.

Як і не зможуть приховати крадіжку причіпного бетонозмішувача іноземного виробництва в селі Підгайці. Адже в міліції комусь дуже хотілося, як кажуть «зам’яти» цю справу і заробити на ній. Подія трапилася проста і банальна, але вона свідчить якою гнилою і корумпованою є міліцейська система. В ніч з 17 на 18 лютого минулого року в Сергія Коновальчука вкрали бетонозмішувач. Він викликав міліцію, написав заяву. Але розслідувати крадіжку та збирати докази ніхто не поспішав. Тоді Сергій сам зайнявся слідством і почав збирати відео з камер спостереження, що є в селі, на автостоянці, АЗС, біля кафе і магазинів. І таки віднайшов злодіїв – на кількох відео чітко видно, як зі сторони дому Коновальчуків їде бус-таксі марки «Мерседес» і тягне за собою бетонозмішувач. Добре  видно і обличчя двох людей, які були в бусі. Здавалося б не буде жодних проблем із затриманням крадіїв та вилученням мікроавтобуса, як знаряддя  вчинення злочину. Та не тут то було. Завдяки відео, які надав Сергій, крадіїв затримали. Проте надалі відбувся таємний суд, на який Коновальчука, як потерпілого, не запросили. Без зайвого шуму крадіїв відпустили, бус ніхто не арештував і навіть не накладав обмеження на його відчуження.

«Цю клоунаду із розслідуванням і таємним судом зробили для того, щоб дати можливість злодіям продати засвічений бус, самі слідчі на цьому могли добре заробити», - вважає Сергій Коновальчук.

Але клоунада на тому не закінчилася. Вже після суду вищезгадуваний Максим Новицький показово створює цілу слідчу групу для проведення досудового розслідування. Бетонозмішувача не знайшли і досі, хоч матеріали провадження знову передані в суд.

Не можна, щоб хоч кількома словами не згадати буремні події дворічної давнини. Коли  мільйони чесних людей співчували, допомагали Майдану, виходили на барикади і помирали, натомість в Луцькому районі, єдиному в області, а саме в Торчині, місцевою владою і поплічниками «регіоналів», яких тоді в районі очолював Волошенюк, таємно за відповідну плату організовували поїздки людей на «Антимайдан». Це намагалися приховати не тільки представники влади та бюджетники, а й в Луцькому райвідділі міліції, який пов'язаний тісними стосунками з «регіоналами». Люди, які свідчили, що їх посилали на «Антимайдан», після спілкування в райвідділі дивним чином відмовлялись від своїх показів.

Більше того – депутата Торчинської селищної руди Володимира Хринюка намагались притягнути до відповідальності за наклеп. Завдяки старанням все того ж таки Максима Новицького кримінальне провадження за організацію і підкуп людей для антимайданівських акцій навіть не було відкрите. Однак, це вже моральна сторона Луцького райвідділу міліції. Проте, хочеться вірити, що нове керівництво райвідділу нарешті з’ясує, хто організовував і фінансував ці ганебні заходи.

Тож постає питання — невже про всі ці зловживання, порушення та корупцію не знало керівництво УМВС у Волинській області і, зокрема, Петро Шпига? Знали давно і добре. В червні минулого року на прес-конференції було озвучено наведені факти. Петру Шпизі через тодішнього прес-секретаря Оксану Блищик було передано копії підроблених протоколів Ірини Рицай, флешку з відео крадіжки в Підгайцях та документи розбоїв, вчинених Ігорем Волошенюком. Що ще потрібно для проведення службових перевірок? В грудні, два місяці тому, Руслан Габрель звернувся до Петра Шпиги і прокурора області Дмитра Чепіжака з нагоди четвертої річниці ведення слідства за фактом розбою з проханням нарешті завершити слідчу тяганину. Результат – нульовий.

Герої цих історій не тільки не понесли жодних покарань, а навпаки – піднялись по службовій драбині. Іван Філонюк, який не провів елементарних слідчих дій, щоб  довести вину Ігоря Волошенюка – отримав звання майора. Сергій Тягунов – нещодавно став заступником начальника Луцького відділу поліції, начальником кримінальної поліції, а Максим Новицький – заступником начальника слідчого управління Нацполіції області. Прислужництво перед «регіоналами» не минуло даром. Тепер хлопці всі свої таланти і професійні навики, набуті в Луцькому райвідділі міліції, можуть демонструвати з новим розмахом. Тож хто постраждає  наступним?

Ця публікація, напевне, знадобиться членам атестаційних комісій, адже їм робити остаточні висновки. Варто, щоб наведені факти стали відомі керівництву Національної поліції України, а кримінальні провадження були нарешті об’єктивно розслідувані. Оскільки жодне  – так і не доведено до завершення, від чого страждають невинні люди.

 

ЯРОСЛАВ АНДРУСЯК