Директор департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА Іван Мирка – один із небагатьох волинських революціонерів, що пішов працювати в органи влади. Сьогодні він працює не як класичний «кабінетний» чиновник, закритий від громадськості. Про те, як «живеться» в ОДА, а також про волинські дороги і «смішні» зарплати, він розповів у інтерв’ю ВАР.

‒ Іван Мирка – один із небагатьох активістів Євромайдану, що на Волині зайняв досить високу посаду в органах влади. Чи важко було для вас зіткнутися із бюрократичною системою? Чи справді там стільки проблем? 

‒ Бюрократія, звичайно, присутня в Україні. Зокрема і в адміністраціях. Коли я прийшов із Майдану в цей кабінет, довелося багато вчитися. Навіть зараз я розумію, що ще потрібно багато працювати і вчитися, аби справу організувати та довести до кінця.

‒ Майдан мав змінити владу, принести нові підходи. Які нові підходи ви принесли в роботу департаменту?

‒ На початку головним було згуртувати колектив, щоб він повірив мені. Ще дуже важливо, що в мене двері ніколи не закриті і для працівників, і для відвідувачів. Намагаюся постійно публікувати свою діяльність, через соцмережі, робити все прозоро. Ще досить важко, бо просто немає часу висвітлити все.

Але треба визнати, що, на жаль, багато речей у нашій роботі із конструктивного діалогу переходять в політику. А мені хотілося б займатися конкретною роботою, а не політикою.

‒ Тобто у галузі інфраструктури та туризму виникають якісь політичні питання?

‒ Ну це так прийнято називати. Йдеться про те, що я тісно співпрацюю із сільськими головами, з головами райдержадміністрацій, з депутатами. І є люди, які хочуть реально вирішити проблему, з ними легко та комфортно працювати. А є люди, які хочуть на цьому нажити політичних дивідендів. Їхні дії тільки погіршують ситуацію. Такі люди хочуть позувати перед камерами, відстоювати інтереси якихось інших сторін. Це все потрібно дуже уважно пильнувати.

‒ Проблема транспорту в селах сьогодні досить гостра. Буває, що в деякі села автобус приїжджає навіть раз чи два рази в день. Як вирішуєте ці проблеми?

‒ Зазвичай департамент знаходить якусь схемку, при якій заїзд в цей населений пункт може бути. Але є перепони, які не дають цій схемі запрацювати. Намагаємося вирішити всі, але є окремі проблеми, вирішення яких просто неможливе.

Якщо в нас міська маршрутка виїжджає за межі міста та їде в напрямку якогось села, то наші приміські маршрутки, які їдуть в цьому напрямку, але ще далі, сходять із маршруту, бо вони втрачають велику частину маршруту, їм невигідно працювати. Тут мусить їздити хтось один. Хоча і тут ми деякі проблеми із міськими радами вирішували, сподіваємося і надалі успішно працювати.

Є ще інша проблема. Перевізник може пустити в село 3 рейси на день. А жителі села хочуть 5 чи 6. І вони своїми запитами не дають нам можливість зробити 3. А перевізник не погоджується на більше і не бере спеціально участі в тендері. Водночас сільрада і населення категорично не згодні із таким нашим рішенням пустити 3 рейси.

Є випадки, коли дорога надзвичайно сильно зруйнована чи село вже реально зникає.

‒ Які сьогодні очікування щодо ремонту доріг в області? Наскільки може цьогоріч виникнути проблема «зійшов сніг – зійшов асфальт на дорогах»?

‒ Треба спочатку розібратися, що сходить. У нас вже всі дороги на Волині вичерпали свій ресурс. У нас є тільки дорога М07, яку робили до «Євро-2012». Ремонт доріг потребує великих капіталовкладень. А якщо дивитися на Службу автомобільних доріг, в них фінансування не збільшується. Тому утримуємо ці дороги, проводимо поточні ремонти. А такий поточний ремонт розрахований на один рік.

У нас є план ремонтів доріг. Ми цей план презентуємо. Цією проблемою дуже перейнявся голова облдержадміністрації. Тут ми з ним в близькому контакті працюємо. Думаю, що в нас буде хороший результат.

У цьому році я максимально буду стежити за якістю робіт Волинського облавтодору, бо після нещодавнього об’їзду в мене до них є багато запитань.

‒ Досить відома дорога «Луцьк-Львів»? Який тут план ремонту?

‒ Є відповідний закон та надходження від митниці за минулий рік. Найближчим часом голова адміністрації презентує цю програму. Передаю йому слово. Для нас цей ремонт буде дуже актуальним, ця дорога збудована давно, один раз її ремонтували. В радянські часи участь в ремонті брав ще мій батько. Вже так доля вирішила, що мені доведеться теж її ремонтувати, погодьтеся наша сторона доглянута набагато краще.

‒ Ще одна проблема держслужбовців – низькі зарплати. Вони нижчі, ніж у приватному секторі, що не стимулює фахівців іти працювати в державний. Наскільки гостро це питання постає у вашому департаменті?

‒ Питання стоїть надзвичайно гостро. Якщо в минулому році треба було терпіти, в цьому році я не знаю, який буде стан працівників. Тут треба вирішувати проблему, якщо ми хочемо працювати, хочемо досягнень. Люди вкладають багато у цю роботу. І терпіти можна довго. Але що буде далі?

‒ Про які суми йдеться?

‒ У мене було 2400 гривень, після початку будівельного сезону вдавалося отримувати надбавку 100%. Зараз збільшили зарплату до 3000 гривень. Сподіваюсь ще 100% добавлять. На сьогодні такі суми – це досить смішно.

Зрозуміло, що таке рішення маємо приймати не ми, рішення має приймати Верховна Рада. Я побачив, що тут в адміністрації терплячі. Але я думаю, що із таким рівнем зарплати – це дорога в нікуди.

 Але все ж вам вдалося зібрати хороший колектив у департаменті?

‒ У нас дуже класний колектив. Правда, ми втратили трьох дуже потужних працівників, які і проект вміли написати, і будь-який державний документ нашого рівня підготувати, і дорогу проінспектувати. Пішли через зарплату. Дуже важко було знайти заміну. Але знайшли, допомагаємо тепер вклинитись в роботу. В нас сьогодні дуже багато ідей, ми горимо цими ідеями. І це змушує нас бути в в тонусі, працювати злагоджено, це дає силу все заплановане довести до кінця.