Олександре,відразу запитаю те,що цікаво мені і читачам,думаю,теж. Що змусило вас,успішного бізнесмена,«вляпатися» у «Варту порядку».Жартую,звичайно,однак мотивацію цього вашого вчинку хотілося б почути. Могли б просто пересидіти смутні часи тишком-нишком і все…

— Спробую. Я продав свій бізнес з компаньйонами ще у 2008 році.Жив останні роки,як кажуть,вільною людиною,коли вже не треба працювати від 9 до 21 години,міг дозволити собі поспати скільки хочу,піти в парк,зробити зарядку. І ось,коли Майдан закінчився й радикальні угруповання повернулися з Києва по регіонах,у Луцьку почали формуватися загони для патрулювання вулиць у нічний час.
Ніби нормально все,але… Одного разу бачу: у парку молоді хлопці йдуть строєм,молоді,в балаклавах,з кийками,набитими цвяхами. Мені це не дуже сподобалося.Приїхав на офіс,поцікавився,де у нас Правий сектор базується. Оскільки я є заступником голови обласної спілки ветеранів Афганістану,поїхав туди і кажу: «Хлопці,це неправильно». Вони погодилися.
Міліція тоді не працювала взагалі,була деморалізована.Дружини не відпускали чоловіків на роботу,бо міліціонерам на вулицях люди зривали кашкети.Навіть засуджених не возили в суд,тому що зупиняли машини й забирали зброю у конвоїрів.Міліція виїжджала тільки на вбивства,всі решта служб не працювали.Зброї не було,бо сховали,списки агентури спалили,СБУ тихенько відсиджувалося.Почалися грабунки просто у центрі міста.Революціонери не хотіли платити на заправках,бо казали,що не будуть платити за російське.Вже почалися розмови,що є,мовляв,багаті будинки,треба їх грабувати.Але якщо до будинків ще придивлялися,то простих громадян на вулицях уже почали грабували.
І ми вирішили організовуватися: Спілка афганців,«Ніхто крім нас»,Правий сектор,ГО «Майдан»,Автомайдан. Всі приїхали в обласну раду,провели зібрання і постановили: завтра запускаємо в роботу міськвідділ міліції,формуємо всі екіпажі й люди виходять в патрулі. Наступного дня запрацював міськвідділ,потім провели прес-конференцію і запустили роботу УМВС,сказали,що всі міліціонери можуть виходити на роботу.
Того ж дня постановили : всі,хто прикриватиметься балаклавами,ходитиме строєм з кийками,не є членами громадських організацій,тобто є провокаторами. І їх треба затримувати.У багатьох наших хлопців стріляли,і поранені були,затримували цих маргіналів,які дестабілізували ситуацію в місті. Передали всім радикалам: хто залізе в приватний будинок чи квартиру,або відіжме чужий автомобіль — буде мати справу з нами. Бо приватна власність — як священна корова для індійців.Вона недоторкана у всіх демократичних країнах.Незалежно від того,хто власник цієї квартири.Чи він з партії регіонів чи ні — він є громадянином Луцька.Якщо є до нього якість претензії — для того є суд і закон.Радикали кричали,що закон поганий. Змінюйте його. А поки будемо жити за тим,який є. Так ми зупинили це свавілля за якийсь день до того,як це могло стати реальністю.Несправедливо буде казати,що все це робила «Варта порядку».Це заслуга всіх громадських організацій,які мали силовий блок.Прості лучани цього й не відчули. Навіть тепер дехто каже: «А де ви є? Ми вас не бачимо».А чого ви повинні знати,де ми є?Раніше ви бачили,де міліція ходила?Головне,щоб ви спокійно повернулися додому з роботи,щоб ваша дитина спокійно доїхала до школи чи зі школи.Щоб кожен почував себе у безпеці.
—А до «Варти порядку» яким боком ви були тоді причетні?
— Як це не буде дивно почути,членом «Варти порядку» я був з часів її заснування,тобто з 2000 року. Вона була заснована колишнім начальником Луцького міськвідділу міліції Швачкою,вже покійним.Це було щось на зразок народної дружини,як за часів СРСР. Формально вважалася структурним підрозділом міської ради,через неї проходили всі кошти для утримання опорних пунктів міліції,бо напряму фінансувати їх з бюджету не можна було ( у Луцьку їх 9). Оплата за електроенергію,телефонні послуги відбувалася саме через цю громадську організацію.Нас реєстрували і видавали дозволи на володіння зброєю.Тоді нараховувалося майже 1800 членів,сьогодні залишилося біля тисячі.Багато хто не брав жодної участі в роботі організації,дехто приходив з метою лише отримати дозвіл на зброю.Кардинально все змінилося якраз у лютневі дні 2014 року і коли почалися бойові дії на сході.Нові завдання,нові виклики.Для того,щоб повноцінно патрулювати вулиці,потрібне було і пальне,і транспорт,амуніція.Тоді знайшли порозуміння з Фондом Ігоря Палиці – тоді ще «Новим Луцьком»,який нас підтримав фінансово.Більше ніхто не хотів вкладати у це гроші.З того часу «Варта порядку» почала функціонувати в активному режимі.Більшість наших хлопців були офіцерами й прапорщиками,тому багато хто пішов на війну.Багато з них служили у добровольчих батальйонах.
Сьогодні у «Варті порядку» приблизно 30 відсотків становлять учасники АТО.Чимало мобілізованих повертається з підірваним здоров’ям,тому відбір медичний проходять суворий.Був,до прикладу,один хлопець,який мав інфаркт і приховав це.Маленьке навантаження — і все далося взнаки.А хлопцеві 25 років.
— Доводилося чути репліки на кшталт,що у «Варті порядку ховаються ті,хто не хоче йти у військкомат…
— Про нас багато чого говорять. Всі хлопці призивного віку ідуть від нас в армію і командири дякують за підготовку хороших бійців.Нікого від армії не відмазуємо.Хто не служив — обов’язково служать. Ми фактично всі військові дисципліни вивчаємо: стройова підготовка,навички стрільби,тактична медицина. Адже з самого початку цілеспрямовано готувалися до захисту міста на випадок агресії з того чи іншого боку кордону,умовно кажучи.Хоч зараз такої нагальної потреби в цьому немає,але хлопці все одно тренуються.
— Правда,що ви готуєте для армії військовослужбовців ледве не на рівні сержантів?
— Так,вони спокійно можуть бути командирами груп. А якщо ще має вищу освіту,то два місяці офіцерських курсів — і може сміливо займати офіцерську посаду.Викладаємо всі дисципліни,але такі,що не порушують законодавче поле.Є багато доброхотів,які хочуть підвести нас під статтю 260,як незаконне військове формування.Почалися розмови про приватні армії,нас весь час хочуть під щось таке підбити. Це питання номер один нашої влади — боротьба з незаконними військовими формуваннями.Утім ми до цього ніякого відношеннями не маємо.«Варті порядку» вже 15 років,вона була до нас і буде після нас.Це громадське формування,бо воно займається тією роботою,що покладена на нього суспільством. 
Коли почалася на Волині бурштинова лихоманка й більшість міліціонерів сиділа у лісах,охороняючи бурштин,чотири місяці «Варта порядку» патрулювала місто.Звичайно разом з міліцією,бо самі ми не можемо цього робити.Нам давали одного міліціонера,на патрулювання виїжджали кілька екіпажів,всі вони з радіозв’язком.Були затримання порушників,але все згідно чинного законодавства,на відео зафіксовано.
Ми не можемо їздити зі зброєю,дозволено тільки те,що передбачено законом України «Про громадські формування».Це кайданки,газовий балончик,кийок,але тільки певних розмірів,якщо є дозвіл — травматична зброя,хоча мало хто бере її на чергування.
І саме в ті чотири місяці було зареєстровано найменшу кількість грабежів та інших злочинів у Луцьку.Тепер маємо на вулицях нову патрульну поліцію і суттєве зростання рівня злочинності.Дійшло до того,що стали збивати відеокамери спостереження біля офісів.Бізнес на цьому стали робити.Ніколи такого не було. А ще після закону Савченко на волю можуть найближчим часом вийти до 400 засуджених за важкі й особливо важкі злочини. Це ті,хто повернеться на Волинь.Важко уявити,з чим нам доведеться зіткнутися.При тому,що атестаційні комісії звільняють з органів внутрішніх справ незаангажованих працівників карного розшуку.Не знаю,хто і для чого це робить.  
— З точки зору військової людини,спецназівця,який пройшов Афган та інші гарячі точки,можна за два місяці підготувати патрульного поліцейського?
— Ні. Навіть у практичній стрільбі не можна підготувати людей з такий час.Щодо нас,то у нас ця підготовка – довготривала,ми маємо фактично вже два роки активних занять,проводимо семінари із залученням дуже серйозних спеціалістів,посилаємо багатьох вчитися,і тактичній медицині теж.Відпрацьовуємо модель,за якою працює швейцарська армія.Це резервісти,які працюють десь на роботі,а у вільний час мають заняття,де їм викладають всі дисципліни,необхідні для ведення бойових дій.Ми вчимо людей,як працювати з тепловізорами,приборами нічного бачення,вони вивчають топографію.У нас навіть безпілотники свої є. Можемо з їх допомогою патрулювати місто,але не використовуємо,бо немає такої потреби.
— Багато хто дорікає вам,що ви так екіпіровані,як не екіпіровані наші військові у зоні бойових дій…
-У нас багато громадських формувань діє у Луцьку. І в кожного є джерело фінансування.Всі одягнені,екіпіровані.Але чомусь ніхто не прив’язує ті джерела ні до якої партії,тільки Палицю бачать.Як на мене,це цілеспрямована дискредитація нашого формування.
Ось зараз проходить переатестація працівників міліції,але «Варта порядку» викреслена зі списків членів атестаційних комісій.Там є хто завгодно,навіть екологічні організації.Нас там немає.Тих міліціонерів,які під час революції Гідності не робили нічого протиправного,які справді були з народом,їх тепер дискредитують і стараються звільняти всіма можливими способами.Я не розумію цього і тих громадських активістів,які це роблять.Зараз повилазили нагору ті,хто до революції мало мали відношення,може тільки шалик фірмовий носили.
— В умовах війни,в яких ми живемо,мати таку структуру в місті,здавалося — ледь не за щастя. Фактично це високомобільний батальйон територіальної оборони.Чому влада так неадекватно реагує на ваше існування?
—Не знаю. За ці два роки вже можна було нас на чомусь заловити: на крадіжках,грабунках?Чи було може якесь рейдерське захоплення або примус до чогось? Нічого. На виборах міліція попросила почергувати на виборчих дільницях,бо міліціонерів тоді не вистачало.Наші люди не мали права навіть зайти на виборчу дільницю.Але нас звинуватили в тому,що були фальсифікації,що були масові закиди бюлетенів.Хоч ні одного факту не знайшли,ні одної справи не було. Тільки слова.
— Хочете сказати,що члени вашої громадської організації аполітичні,що мають різні політичні погляди й симпатії?
— Звичайно. У нас багато колишніх працівників правоохоронних органів,служби безпеки,військові.Люди різні за поглядами й уподобаннями.Та нам весь час намагаються створити негативний імідж. 
— Сьогодні у Луцьку працює нова патрульна поліція. І що тепер робить «Варта порядку»?
—До патрулювання сьогодні ми не залучені. Хоча наша чергова група постійно чергує на рації і на телефоні.Нас залучають до охорони порядку під час проведення масових акцій.Навчені люди є,досвід теж.
«Займали кругову оборону і знали,що треба протриматися»
— В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали фразу,яка особисто мене насторожила,а саме «відпрацювали низку заходів із недопущення будь-яких прояві свавілля». А що вважати свавіллям?Прийдуть,скажімо,до обласної ради протестувати шахтарі чи вчителі — вони свавілля чинять чи ні?
— Ви не так зрозуміли мою думку. Що значить свавілля?Це те,про що я розповідав,коли два роки тому у гарячі лютневі революційні дні була дуже велика ймовірність хаосу,погромів.Зрештою я міг би поїхати і десь в Європі перечекати ці неспокійні часи і повернутися,коли тут все стихне.Та чому я маю кудись їхати зі свого міста,зі своєї країни?У нас,афганців,відчуття справедливості дуже загострене.Через те ми тут.
— Саме через це відчуття чимало ваших колег поїхали на Майдан,а потім звідти на схід,на війну…
—Так. З волинських афганців чоловік сто поїхало після Майдану на війну.Мали поранення,і знову повернулися туди.І до цієї пори дехто воює.Серед нас є багато тих,хто ще не навоювався.А декому це навіть подобається,як не сумно.Я забирав одного такого з вокзалу після штурму Металіста,де він воював в «Айдарі».Тоді їх там багато загинуло,а він цілу ніч під дощем витягував поранених,нирки спалив собі повністю.З автобуса ми його вже виносили,бо сили не мав іти.Відвезли відразу в госпіталь,підлікувався трохи,побув тут — і знов поїхав.
Різні люди є серед нас.Хтось хоче бути охороною лісу,бо там можна заробити гроші різними шляхами.Та ж сама ситуація з бурштином.Говорять,мовляв,Палиця хоче все до рук своїх прибрати.Та Палицю на Волині в ключі прибрати щось до своїх рукнічого не цікавить! Він хоче зробити комунальне підприємство по бурштину.Або,до прикладу,учасники АТО зараз об’єдналися в одну організацію.А було 23 різних. Він сказав: якщо об’єднаєтеся в одну,то Фонд зможе сприяти такій діляьності,будуть діяти соціальні програми,і з купівлі житла теж – розраховані на одну об’єднану організацію,що відстоює інтереси бійців.
Об’єдналися,- очолив об’єднану організацію Олег Твердохліб.Хоча теж були різні кривотолки,але з Олегом ніхто не може сперечатися,бо він реально бойовий офіцер і йому ніхто не може дорікнути,що він десь щось крав чи пропускав за гроші машини на блок-постах.Дай Боже щоб вони втрималися,бо спокус дуже багато.
От в Ківерцівському районі виникла проблема: учасникам АТО видають земельні ділянки,а афганцям,які по двадцять з гаком років стоять у черзі і які теж воювали,досі нічого не дали. Я розумію,що певним політичним силам вигідно вбивати такий клин між нами.Я не проти їх усіх об’єднати в одну організацію.Учасників АТО у нас вже три-чотири тисячі,буде шість,через трохи — десять тисяч.Залежно від того,скільки ще ця війна триватиме.Де влада набереться для них усіх землі чи пільг — у мене це в голові не вкладається.
Я за двадцять сім років після Афганістану не отримав від держави нічого: ні квартири,ні машини,попросив сам,щоб зняли з черги,бо сенсу не було стояти. Добре,що мені пощастило,що я зміг заробити,знайшов у житті якусь нішу,став підприємцем.Частка афганців,які отримали щось від держави,дуже маленька насправді.Просто влада спекулює на цьому. Сьогодні хлопці приходять з війни геть надломленими,і психологи констатують це.На жаль,деяким відмовляємо у прийнятті у «Варту порядку»,бо зброю їм не можна давати.
— Ще в радянські часи в міліції був неофіційний наказ не брати на службу колишніх афганців саме з цієї причини. Сьогодні демобілізованих приймають у нову поліцію,залучають до інших структур.Наскільки це виправдано?
— Просто не знають,що з ними робити. Тому і беруть.До нас прийшов один хлопець.Хороший хлопець,три місяці відбув у Донецькому аеропорту.Він тут не може прижитись.Купив собі зброю,але ми настояли на тому,що її треба здати.Переконали,що його місце все-таки в армії.І він пішов служити.
— Коли ви поверталися з Афганістану,вас ніхто не реабілітовував,психологів не давав. Як рятувалися від війни у мирному житті?
— Ніякої реабілітації,про що ви говорите? Слово «псих» вважали образливим для себе.Мені виписали пігулки від малярії,я їх навіть не приймав. Дивлюся на сьогоднішніх хлопців,і таке відчуття,що 80 відсотків з них втратили все. Вони геть порожні повертаються звідти.Але у нас,у «Варті порядку»,є кілька геройських хлопців-танкістів.Нам було чомусь простіше,як не дивно,хоч це була не наша війна.Ми трохи інші були.Може тому,що служили не три місяці чи рік.Я,наприклад,служив 19 місяців,а дехто по два і більше років.
— Як ви дивитеся на цю ситуацію з судами,коли військових 51 бригади,які захищали батьківщину,вже рік судять за самовільне залишення військової частини?
— То взагалі нонсенс. По-перше,вони вже цивільні й контррозвідка ними займатися не має права. Тільки цивільні. По–друге,їх просто кинули тоді напризволяще.Ті стріляють,ті стріляють,а ви тримайтеся. Як триматися? Це страшні речі.Боєць отримує у командира автомат,а той мовчить. Служивий каже,що в журналі розписатися треба,а командир відповідає: «Він все одно безномерний. Виживеш — забереш собі додому».
Я розумію цього хлопця,який ніколи не воював.Уже після цього він був повністю деморалізований.А командирів набрали в основному «піджаків»,які ніякого бойового досвіду не мали.Тому і під Волновахою були такі проблеми,і в інших місцях.У нас теж були важкі бої,але все було по-іншому.Мені випало не в простих військах служити,а в роті спецпризначення.Бувало,нашій групі доводилося трималися по дві доби поспіль.Але ми знали,що за нами обов’язково прилетить «вертушка».Просто погода буває нельотна,і броня не може доїхати.Займали кругову оборону й знали,що треба просто протриматися.І втрати великі були,та відривалися,ставили пастки,міни.І твердо знали — нас не покинуть.Коли я служив,у полон ніхто не здавався.Це ще радянська ідеологія працювала.Завжди була граната для себе.Пам’ятаєте,коли російських ГРУшників на Донбасі в полон взяли?Один з них казав,що не дотягнувся до гранати.Це нам закладали в психологію з перших днів служби — остання граната твоя.Це як «Отче наш».
— Після служби у вас залишилося багато бойових побратимів,з якими нюхали порох. Серед них є і росіяни,напевне.Підтримуєте якісь стосунки зараз?
— Спілкуємося час до часу,але не торкаємося політики. З деякими не спілкуюся категорично.Вони були менш професійні й займали дещо інші щаблі в ієрархії нашій. На лінії зіткнення,коли під Іловайськом перші російські групи пішли,була 22 бригада спецназу,де я служив. Штаб її базування — у Ростовській області.Її офіцери виходили на радіозв’язок,два-три слова — і ми розуміли одне одного. Що робимо? Нічого,просто дивимося одне на одного і все.А радіоперехвати були,і їх всіх відкликали звідти.Поставили тих,хто не був в Афганістані,молодших.Ювілей нашої бригади був — я не їздив.Могли там і затримати.Сказав,коли зміниться ситуація — тоді приїду.
— Будемо сподіватися,що ці часи настануть. Дякую за відверту розмову.

Волинська правда 24.02.2016