Так сталося, що на долю Олександра Тиводара випали випробування Афганськими горами. Він 19 з половиною місяців пробув в Афганістані, будучи командиром групи спецпризначення Головного розвідувального управління Генерального штабу. Доводилося бути й в інших країнах азіатського регіону.

Ключова фраза, якою він характеризує те, що довелося йому пережити і побачити на власні очі: «Той, хто воював, війни більше ніколи не хоче».

«Я за весь час ніколи не чув, щоб там діти плакали. Різні були ситуації, було таке, що душмани перевозили сім’ї в Іран на зиму, і ці каравани вночі потрапляли під вогонь. Поранених було багато, ми їх в госпіталі передавали, але ніколи не чув, щоб діти плакали, навіть маленькі… Люди там просто вже звикли до такої війни», – ділиться спогадами Олександр Тиводар.

Власне, у Олександра Тиводара – 64 бойових виходи. Доводилося маневрувати посеред Афганських гір, відстрілюватися, мінувати підходи.

За особливі заслуги та зразкове виконання бойових завдань йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Нагороджений медаллю «За відвагу» та медаллю «За бойові заслуги».

«Коли я повернувся додому, то навіть не уявляв, наскільки прекрасно, коли ти просто можеш спокійно йти вулицею, і над головою нічого не свистить, не падає. Я зараз розумію тих хлопців, які повертаються з війни, але їм набагато важче, ніж було нам. Ми були більш готові до всього. А тепер 25 років країна жила без конфліктів, люди в армії не служили . Більшість не були готові до цього морально, не мали досвіду.

За півтора року вони втратили дуже багато на цій війні. Я знав, що мене в Афгані ніхто не залишить: я веду бій, викликаю вертоліт і нас заберуть, незважаючи ні на що. Якщо непогода, то вони пішки прийдуть. А наших хлопців залишають там напризволяще», – обурюється він.

Зрештою, чимало афганців від держави свого часу хоча б якісь пільги отримали: хто машину, хто квартиру. А цим бійцям держава не готова віддячити за те, що вони втратили на війні.

Після війни Олександру Тиводару не довелося відпочивати. Відразу ж вступив на історичний факультет Луцького педагогічного інституту. Навчання довелося поєднувати з роботою.

Згодом жахіття війни далися в знаки, здоровя потроху стало підводити, бо ж всі хто повертався з Афганістану приносили із собою цілий «букет» хвороб. У 2013 році Олександр Тиводар отримав другу групу інвалідності, та не дивлячись ні на що продовжував активно працювати, займатись громадською діяльністю, благодійністю.

Сьогодні успішний підприємець Олександр Тиводар значну частину заробленого віддає на благодійність. Саме за його підтримки була заснована Волинська федерація боксу, де молоде покоління виховується в найкращих традиціях. Чимало поїздок зону АТО теж не проходить без його участі, допомагає підрозділам, що нині дислокуються в зоні бойових дій.

Бойові побратими з повагою відкликаються про Олександра  Тиводара, бо ж не одному він врятував життя.

Фото з особистого архіву Олександра Тиводара