– Побачивши поліцію, я зраділа як ніколи… – зізналася РАДАРУ Олена з Нововолинська.

А трапилось ось що.

– Їхала з Любомля до Нововолинська, навігатор показував дорогу. Піщана дорога вивела в ліс, де я і застрягла наглухо. Пробувала і назад і вперед їхати, пхала машину, але все марно.

Навколо ні душі, крім диких птахів і звірів, яких я не знаю. Страшенно злякалась і почала кричати: “Ааауууу!”, “Люди!”

Проте нікого….

Вирішила зателефонувати на 102 і викликати якусь допомогу.

Приємна пані уважно вислухала мене, сказала, що виклик скерує до любомльської поліції.

За декілька хвилин до мене передзвонили поліцейські, які вирушили на мої пошуки.

Я не місцева і правильно пояснити, де саме застрягла, не могла. Дзвонили щокілька хвилин, заспокоювали.

Не знаю, скільки часу вони мене шукали, мені здавалося, що вічність.

І нарешті я почула звук сирени, на радощах розплакалась і подзвонила, сказала, що я їх чую і вони їдуть у правильному напрямку. Зраділа не тільки я, а й полісмени, які в таку спеку мене шукали.

Побачивши поліцію, я була щаслива як ніколи.

Приїхали троє хлопців. Бачачи, в  якому я стресовому стані, почали жартувати, як я сюди потрапила. Сміялися всі, і я теж, бо розуміла, що вже врятована.

Наступне завдання було – зрушити з місця. Машину пхали всі, було важко, проте вдалося.

До речі, поліція мене шукала аж у кількох селах, бо ж я не знала, де я є. Виявилося, що я була на 5-й дільниці куснищанського лісу, який має площу чи 470, чи то 47 гектарів (з переляку не запам’ятала).

– Все добре, що добре закінчується, мене врятували три веселих, молодих богатирі.