Максим Блащук із самого дитинства розумів, що таке патріотизм і справжня українська армія, адже народився і виріс у сім’ї військового. Разом із другом пообіцяли один одному, що якщо покличуть, то воюватимуть разом. Максим портапив до одного першого батальйону  територіальної оборони, Артем – 51-ї окремої механізованої бригади, звідки Артему Карабану не судилося повернутися додому живим… Максим з честю виконав свій громадянський обов’язок, однак запевняє, що якщо буде потрібно, без вагань повернеться на передову. Сьогодні він стоїть на сторожі спокою лучан у складі громадського формування "Варта порядку"

  • Максиме, Ви з самого початку в зоні АТО, бачили з чого все починалося і можете порівняти з тим, що є зараз. Що змінилося?
  • Коли тільки розпочалася агресія на Сході, вже тоді я розумів, що не зможу сидіти вдома. Я виріс в сім’ї військового, і з самого дитинства розумів, що потрібно захищати Батьківщину.  Отримав повістку з військкомату і без вагань приєднався до лав української армії. Спочатку нас відправили на охорону кордону в Чернігівській, а потім в Сумській області. Потім, в середині вересня ми потрапили в самий епіцентр бойових дій – під Дебальцеве. Нашим завданням було забезпечувати розгортання артилерії.
  • В яких гарячих точках довелося там побувати?
  • Ми як потрапили під Дебальцеве, так і перебували там до ротації. Та скажу Вам, що й там було достатньо гаряче… (ред.. сміється)
  • Як було витримати постійні обстріли? Невже не страшно?
  • Звичайно страшно, і це нормально. Пам’ятаю свій мабуть третій обстріл, бо перші два були незначними. Я саме стояв на нічному чергуванні,почався сильний артилерійський обстріл, зумів віддати команду «повітря»… Однак після завершення коліна ще довго тряслися. Зрозумійте, по нас працювала артилерія, це дуже серйозно. Після цього я зрозумів, що треба жити в окопах, а не десь в палатці. Наш пост знаходився в лісопосадці, все як на долоні. Ми з сепаратистами перегукуватись могли…
  • Чи багато бойових побратимів втратили?
  • На щастя, на нашому блокпосту не було ні вбитих, ні поранених, а взагалі багато, чого коштував нашим хлопцям тільки один «дебальцівський котел».
  • Чи були якісь спеціальні завдання, бойові виходи, розвідка боєм?
  • Ні, нашим завданням було забезпечити повноцінне розгортання військ артилерії, прикривали та коректували їх роботу.
  • Максиме, що на війні найважче?
  • Все важко, важко розуміти, що будь-якої миті ти можеш втратити своє життя, важко усвідомлювати, що ти можеш потрапити в полон, важко бачити смерті своїх побратимів, важко бути далеко від рідних… Та разом з тим, коли ми давали присягу на вірність українському народу, ми розуміли, на що ми «підписуємось», тому не жалівся ніхто.
  • Чи не було бажання все покинути і втекти?
  • Навіть думки такої не було, повторюся, я виріс в родині військового, тому почуття патріотизму ніколи не бракувало, а також розуміння того, що кожен справжній чоловік повинен ставати на захист своєї Батьківщини.
  • Які настрої місцевого населення, як відносяться до українських вояків?
  • Поки ми там стояли, вони були за Україну, потім прийшли сепаратисти, вони стали за Росію, хоча я їх десь і розумію, бо якщо б хтось сказав сепаратистам, що він за Україну, то це відразу розстріл.
  • Тепер, коли Ви побували в самому епіцентрі подій, чи є сподівання на швидкий прихід миру?
  • Моя думка з цього приводу наступна: армія не може стояти на місці, так як це відбувається протягом останніх двох років. Якщо попри всі домовленості в нас стріляють, а ми не можемо стріляти, то про який мир йде мова? З ними неможливо домовитися, вони тільки розуміють мову сили.
  • Чи отримали Ви статус учасника АТО після повернення?
  • Так, отримав відразу після повернення, на протязі двох-трьох місяців. Все завдяки нашому комбату Сергію Козаку, він турбувався про кожного з нас.
  • Чи не було думки повернутися у Збройні сили по контракту?
  • Стати на захист своєї Батьківщини я завжди готовий, але якщо армія стоїть і їй навіть відстрілюватися не дозволяють, то навіщо мені такий контракт. Якби я мав впевненість в тому, що війська підуть в наступ і будуть звільняти українські землі, то без вагань повернувся б на передову.
  • Чому вирішили приєднатися до громадського формування «Варта порядку»?
  • Ми самі повинні наводити порядок у рідному місті. «Варта порядку» найбільш рейтингова та структурована організація, яка націлена саме на охорону громадського порядку. Тут багато вихідців з АТО, воїнів-афганців, ми розуміємо один одного, ми бачимо кінцевий результат своєї роботи – безпека та спокій лучан.
  • Якби знову покликали б до Збройних сил України пішли б?
  • Пішов би звичайно. Я вже пройшов строкову службу, і на передовій довелося воювати, краще піду я, ніж хлопчаки необстріляні.